Рідне Слово

— Привіт, Сергію! Я вже думав, ти й забув мене цього року! – радісно сказав хрещений, коли побачив його. — З якого ще такого дива? – пожартував Сергій. – Зі святом, хрещений. Щастя тобі, здоров’я… Ну, ти знаєш! — Дякую, синку! – він часто його так називав. – І тобі всього й побільше! Заходь, роздягайся! Буду тебе з подаруночком твоїм знайомити

Сергійко ішов до свого хрещеного батька Івана напередодні Різдва, збирався пригостити його кутею і

Життєві історії 0

Ми й пішли. Взяли свічки, два дзеркала. Хрестики в хаті залишили. Волосся розпустили. Свічки запалили, дзеркала навпроти одне одного поставили, щоб коридор дзеркальний вийшов. Я перша перед дзеркалом сіла і кажу: «Суджений, мій дорогий, прийди поговорити зі мною». І тричі повторила. Спочатку нічого не бачила, а потім, мені здалося – бачу якийсь силует. Ну, думаю, привиділося. А потім, побачила обличчя – вилитий Артем. Я злякалася до чортиків, але виду не подала. Питаю: «Ти хто?». А він серйозно так на мене дивиться і каже: «Не впізнала? Я твій Артем»

Забута дитяча пісенька крутилася в голові в Наталії з самого ранку. Вона сиділа і

Життєві історії 0

Про подарунок Віктор подбав заздалегідь. Він вийняв зі своєї скарбнички гроші і пішов у магазин, де купив найрізноманітніші цукерки, вафлі та шоколадні батончики. Усі солодощі він упакував в один великий прозорий пакет, перев’язав червоною стрічкою і залишився задоволений. Ще він приготував кілька невеликих призів для ігор, які належить проводити дідові Морозу. Призи він поклав у кишені червоної шуби. Це були кулі та бенгальські вогні

Віктор і Аліна сиділи за однією партою. Швидко пролетіло півріччя восьмого класу. Ось уже

Життєві історії 0

– Дурна ти, Ірко! Ось побачиш, пошкодуєш ти про це, дуже пошкодуєш. Такого чоловіка ти урвала чудового, а тепер розкидаєшся! Підберуть, оком моргнути не встигнеш. Потім лікті кусатимеш

– Дурна ти, Ірко! Ось побачиш, пошкодуєш ти про це, дуже пошкодуєш. Такого чоловіка ти

Життєві історії 0

– У сумці проїзний і гроші, а ти Ігорю з нею вчора дозволила грати, – продовжував засмучений батько, – Я бачив, як він потяг її до вашої кімнати

– Рито, дитинко, поверни мені, будь ласка, сумку! – Тату, я її не брала, не чіпляйся

Життєві історії 0

— Заметіль! Сергію, це ж чудово! Я обожнюю заметіль! Я знаю її! Брат подивився на мене, як на божевільну… — Це як «знаю»? — Дуже просто! Коли починається хуртовина, треба не боятися її. Стати треба ось так – піднявши вгору руки і відчути її силу! Хуртовина покружляє навколо тебе, побачить, що ти її не боїшся, віддасть тобі частинку своєї сили і полетить далі. Спробуй, це легко!, – і я показала братові, як треба зробити. — Пішли бігом! Поглянь, навколо вже нічого не видно, тільки твоя біла хуртовина! – Ні позаду не видно села, ні попереду! І дорогу замітає

Різдвяний святвечір. Що для мене ці два слова? Які думки і почуття я відчуваю

Життєві історії 0

Тимофій не зрозумів спершу, звідки цей звук дзвінкий, а з комори вийшов із вилами, дивиться, а на одному зубці каблучка Марії сріблиться. Знайшлася вона в цій копиці сіна, сама нанизалася, як на палець. Побіг він додому, навіть кульгавості не помічаючи. Батькам показує, а в самого сльози з очей, хоч і мужик здоровенний. — Я довго мовчав, – сказав батько, – усе чекав на знак якийсь. Думав, буде знак, зішлю його до Марії без розмов. А коли ні, значить так тому і бути. А тут ось що! Знак, та ще й який, та в Святвечір

Ця історія, можливо, і знайома комусь. Але розповісти її хочу саме на Святвечір, коли

Життєві історії 0

На місто опускався вечір, коли Тетяна вийшла з дому і попрямувала до зупинки. Вони домовлялися з подругами, що зберуться разом у ніч напередодні Різдва. Світлана зі сміхом говорила, що потрібно обов’язково поворожити на судженого. Тетяна не вірила в усі ці ворожіння, а ось зі Светою та Олею побачитися хотіла. Давненько вони не зустрічалися, у всіх свої справи і турботи

На місто опускався вечір, коли Тетяна вийшла з дому і попрямувала до зупинки. Вони

Життєві історії 0

– Та яка різниця? Адже все одно це буде наша дитина. – сяяла я. – Ні! Дівок мені не треба, – відповів чоловік

– Я увійшла з дитиною на руках у порожню квартиру, і мені захотілося плакати.

Життєві історії 0

— А тепер я розумію – справа не в розкладі. Річ у любові, яку ми даруємо одне одному. У дрібницях, з яких складається щастя. — Ти дивовижна мати, Мариночко. І дружина. Я так рада, що Андрійко зустрів тебе. Андрій повернувся пізно ввечері. Відчинив двері своїм ключем і завмер на порозі. З квартири пахло хвоєю, корицею і ваніллю. У напівтемряві мерехтіли маленькі ліхтарики на підвіконнях, відкидаючи химерні тіні на стіни

Марина стояла біля вікна, розглядаючи сніг, що падав. Перший у цьому грудні. М’які пластівці