Рідне Слово

— Цей стиль називається – прованс. — Який до біса прованс, – остаточно з себе вийшла Алла, – ти міську квартиру на сільський сарай перетворила. — Ну не кип’ятись, не кип’ятись, матір, – вийшов зі спальні свекор на підтримку Лілії, – Сашку подобається, і мені подобається. Треба б і нам штори змінити. — Ви всі тут заодно? – зло запитала Алла. – Дружити проти мене надумали? — І нічого ми не надумали, ми всі тебе дуже любимо. Ну, йди до мене, дай обійму, скучив… І свекор обережно відвів ридаючу свекруху в їхню кімнату. І це був перший скандал, з якого почалося сімейне життя Лілії та Олександра

— Олександре, ти ж послухаєш свою матусю, ти ж не приведеш у дім це

Життєві історії 0

— Сонечко моє, а чого так мало? — Мамо, тут така справа. Коротше, це все. Більше я не можу. — Що не можеш? Не витримавши, він глибоко зітхнув і швидко вимовив, боячись передумати: — Мамо, у мене проблеми з Мариною. Я не так багато отримую, у мене сім’я. Це немаленькі гроші. Влаштуйся, будь ласка, на роботу. — Зрозуміло. Отже, матері в тебе більше немає

— Максиме, зарплату дали? Голос жінки тремтів від нетерпіння. Але чоловік був не готовий

Життєві історії 0

— Не вдавай із себе невинність! Це ти в усьому винна! Ти навела порчу на Романа! — Ви з глузду з’їхали? Яке порча? – Галина почала закипати. – З чого ви взяли… — Досить прикидатися! – голос свекрухи зірвався на вереск. – Якщо не знімеш із нього порчу, сама пошкодуєш! Я тобі це так просто з рук не спущу! — Ну знаєте… – Галина ледве стримала нервовий сміх, що рвався назовні. – Спасибі, повеселили. – Вона просто поклала слухавку

— Не вказуй мені! – Римма В’ячеславівна спробувала прорватися до Галини, але сусід легко

Життєві історії 0

— Це ти ще не бачила справжнього сільського весілля! – втрутився Ілля. – Спочатку все дуже цивільно, але години за дві якогось найстрашнішого вусатого дядька переодягнуть нареченою, і почнуться розваги! До речі, врахуй, тебе на цей час замкнуть у сарай з курми. І будеш там сидіти, поки тебе не викуплять. — Перестань мене лякати, – вигукнула Ксюша. – давайте якось скромненько, по-сучасному, без ось цих, так званих, традицій

Старенький автобус зупинився на лісовій дорозі. — Хто Калинівку питав? Виходьте, приїхали! – скомандував

Життєві історії 0

– А нічого, що поки що мама жива і я дуже сподіваюся, що вона ще поживе, щоб побачити, як Вітюша і рідного батька на смітник життя викине. Тільки тоді до мене тоді не повзи, не пошкодую. — А що це я рідного батька маю викинути? – спокійно сказав брат. – Він – батько, а мати твоя – стороння жінка

— Ось так, Марино, зазвичай про жінок кажуть у негативному ключі, мовляв, узяв із

Життєві історії 0

— Олексійку, а квіти? Це ти їх приносив? Здогадка пронизала її несподівано, наче блискавка, звісно це він, як вона не розуміла цього досі. — Так, я… — Навіщо? — Ти ж гарна дівчина, тебе потрібно балувати й тішити. Ось повернуся, почну працювати, і буду дарувати тобі й малечі різні подарунки та іграшки. Ми одружимося, і ти ніколи більше не будеш плакати. Він зніяковів: — Ну, я бачив… випадково… як ти плакала… — Я ж стара для тебе… — Ні, саме для мене, ні

— Олексію, іди їсти! Ну, скільки можна тебе кликати? Мама ляснула рушником по кістлявому

Життєві історії 0

Мама почала йти від мене, і я зрозумів, що маю взяти від неї щось на згадку. Не у фізичному сенсі, як пам’ятний предмет, хоча потім у мене він з’явився – кришталева сільничка зі срібним обідочком з її старого весільного набору, а щось особливе, рідне, близьке та улюблене

Мама почала йти від мене, і я зрозумів, що маю взяти від неї щось

Життєві історії 0

– Ви пробачте, що я вас потривожила, – сказала старенька, кутаючись у пухову шаль, – але я бачила сьогодні, що ваш чоловік речі в машину вантажив. Він покинув вас?

– Та ти без мене не зможеш! Ти нічого не зможеш! – це чоловік

Життєві історії 0

— Шкодуєш про розлучення? — Та начебто й не шкодую, але як подивлюся, колишній зараз просто в шоколаді, а в мене все геть з рук погано. Куди не кинь, скрізь дуля з маком, – зізнається молода жінка. – Як згадаю своє життя заміжньою, так здригнуся. Начебто й нема про що шкодувати. Але чому ж тепер все так

— Зло бере і так, якщо чесно. Та ще й колишня свекруха мені свербить

Життєві історії 0

— Ти ж мені обіцяла, що викинеш це неподобство! — Юлечко, не гнівайся, – миролюбно відповіла її бабуся, Валентина Іванівна, – Ну що ти розлютилася на цей халат? Що він тобі спокою не дає, я не зрозумію? — Ну ти що, бабусю, серйозно? Не розумієш? – надулася дівчина, – Та він старший за мене! Ось, подивися, тканина від старості вже розповзається, як марля стала. Тут зашито, там… Ну не соромно тобі таке носити? Наче вдягнути нічого

— Ти ж мені обіцяла, що викинеш це неподобство! — Юлечко, не гнівайся, –