Життєві історії 0
— Удочерила чужу дівку? Ну-ну, — процідив нещодавно мені син у слухавку. Донеслися-таки до нього новини. Марина Вікторівна написала заповіт порівну: на Максима і на Люду. Вони навіть домовилися: Марина не проти, якщо Люда знову вийде заміж, бо вона молода, і ніяких образ не буде. Тільки б не забували її
— Ну, дівчата, пора мені. Максима треба з групи забрати, та й вечерю якусь
Життєві історії 0
— Нам не треба було розкошів, просто хотілося мати найнеобхідніше для нормального життя, — пояснює Жанна. — Але всі ці роки свекруха та сестра чоловіка просто виїдали мені мозок одним і тим самим ідіотським запитанням: «Ох, ну коли вже у вас дітки будуть?» А згодом почалися не просто запитання, а якісь паскудні натяки та шпильки, аби вколоти мене болючіше
Уперше Тамара Євгеніївна звернулася до Жанни з цим нетактовним запитанням прямо на їхньому з
Життєві історії 0
— Мотоблок наш тобі спокою не дає? На мотоблок зазіхнула! А я ж думаю, чого вона ходить, колінами виблискує… а їй не Сашко, їй техніка наша знадобилася! — Що?! — Оленка й сама на ноги схопилася. — Ви, тітко Віро, зовсім з глузду з’їхали на старості років? Нащо мені здався ваш мотоблок… разом із вашим дядьком Сашком?!
— Та що ж це ти, Оленко? Га? Ти ж… ти ж нам як
Життєві історії 0
«Пакет брати будете? Чек потрібен?» Іван Сергійович за десять хвилин зрозумів, що йому вже млосно від цієї одноманітності, а люди ж тут цілими днями сидять. Нарешті черга розсмокталася, і продавчиня, простягнувши руку до пенсіонера, промовила: — Чек давайте. Могли б уже і кисляку попити, от не ліньки вам по такій спеці туди-сюди ходити?
— Поверніть гроші! — рішуче мовив Іван Сергійович і поставив пляшку з написом «Молоко»
Життєві історії 0
— Давайте краще лазанью мою поїмо. Мене Людмилою звуть, але всі називають просто Люсею, а вас як? — Люсі вже починав подобатися цей кремезний, трохи незграбний і такий скромний чоловік
— Люсю, ти своєму футболку братимеш? Навіть не думай, бери, не прогадай, знижки справді
Життєві історії 0
— Ти сама власноруч зруйнувала свій шлюб! — почула Настя замість привітання. — У тебе дитина, ти — мати! Поки онуку вісімнадцять не стукне, ти маєш про своє життя забути наглухо. Настя не стрималася, аж язик засвербів: — То що мені, зашити все там суворими нитками? — Зашивай, якщо інакше не можеш
Настя розпрощалася з чоловіком чотири роки тому, коли їхньому синочкові саме виповнилося чотири. Знаєте,
Життєві історії 0
Якщо вона вважає, що на мій день народження можна дарувати всіляку дурню, то чому я маю ламати голову над подарунком для неї? — Ти взагалі при собі?! — голос Марини затремтів. — Це не дурня, а те, що людина могла собі дозволити! Ти справді вважаєш, що вона мала в борги влізти, аби тільки тобі, великому панові, догодити?
— Оце так подарунок? — Дмитро підняв футболку з таким виглядом, наче то була
Життєві історії 0
— У чоловіка батькові вже шістдесят шість, матері — п’ятдесят дев’ять, — розповідає Юля. — І обоє працюють. Кажуть, що пенсія — то сльози, на неї не проживеш. Свекор сміється, що піде на спочинок тільки тоді, як уже зовсім ноги не носитимуть. А свекруха каже просто: «Піду, як попросять, але одразу знайду собі щось інше». Бо вони розуміють: не можна падади тягарем на дітей, у яких свої сім’ї та малі дітки
Останнім часом Юля ловить себе на тому, що кожна розмова з мамою дається їй
Життєві історії 0
За п’ять хвилин до півночі стіл був готовий. Микола відкоркував ігристе. Святкували всі разом, розпитуючи Світлану про її «пригоду». Марина Василівна оглянула ногу, заспокоїла, що це просто розтягнення, але порадила завтра все ж заїхати до лікарні для певності. — Пощастило тобі, дівчино, що ти весь час ворушилася. Якби лягла на сніг — біда була б
— Та не їм я майонезу, бабусю. Ну не їм же! — Світланка вже
Життєві історії 0
Купила найкращого борошна, масла, цукру. Подумала: «Ось випечу свій фірмовий пиріг і покличу всіх дівчат на чай. І Оленку-кондитерку покличемо, хай оцінить!». Адже життя — воно занадто коротке, щоб витрачати його на образи та буркотіння. Краще поділитися теплим шматочком пирога, поки є з ким його розділити
Буває ж так у житті: людина роками живе поруч із нами, всміхається, вітається, а

You cannot copy content of this page