— А пиріжки? Навіть не поїли… — Пиріжки? Пиріжки, чорт би тебе забрав! — Віктор підскочив і вибив у дружини тарілку з рук. Пиріжки розлетілися по підлозі. — Та що ж ти за людина така, Зойко! — Ой, таточку, не треба, не чіпай маму! — заплакав син
— Припленталася, «зірка», — злостиво шепоче жінка собі під ніс, — буде тепер сидіти,
— Яєчнею нас тоді пригостили, уявляєш? — з гіркотою згадувала Женя. — А жили вони тоді дуже навіть непогано! Зайшла я в передпокій, щоб рушник чистий узяти, і чую — пахне. Так смачно, копченим… Відсунула я стопку білизни в шафі, а там —  дорога ковбаса захована
— Мамо, та заспокойся ти вже! — намагалася заступитися за бабу Тоню донька, але
То пироги їй підсовує — мовляв, спеціально для неї пекла. А вона просила? То вареники, то борщ із величезними шматками м’яса. Ще й цукрову кістку таку величезну пропонує, ніби вона собака якась. Каже, що там найсмачніше, нікому не дала, для «Оленки своєї» залишила
— Оленко, а може, млинчиків? — лагідно спитала бабуся, зазираючи дівчині в очі. —
— А що? Ти навіть нічого не приготувала? Ні салатика, ні мʼяска? Навіть елементарно чаю не заварила? Ти ж у нас господиня, Оленко! Свекруха тут же вставила свої «п’ять копійок»: — Я, звісно, все розумію, але ми ж не чужі люди. У такий день можна було б і постаратися, порадувати близьких. Жінка має бути гостинною, навіть якщо не чекала
Я завжди, знаєте, з якоюсь тихою ненавистю чекала свій день народження. Не тому, що
— У дитинки батько є, між іншим. Твоїй доньці її не вітром надуло, — відрізала Валя. Але родичі з того боку теж не бідні. У них трикімнатна квартира, але брати до себе майбутню невістку вони не хочуть. Бо знають: якщо заберуть, то й молода сім’я, і немовля повністю впадуть їм на плечі
Знаєте, Валентина — жінка рішуча. У неї все по поличках, усе до ладу. І
— Сашко сам мені і картопельку смажив, і котлетки крутив, годувальник мій… Сидів поруч, то сільничку підсуне, то чаю піділлє. А Тишко — ну точнісінько як він. Спить на його половині ліжка, лапи на мене покладе по-господарськи… Кіт, а веде себе як справжній мужик!
Те, що кота треба забрати, ні в кого й сумніву не виникло. Світлана Петрівна
Весілля таке відгрохав, що все село три дні гуляло! Тамара в тій сукні була як справжня принцеса, про таку красу дівчата тільки в журналах бачили. Але свято швидко згасло, і почалися сірі, задушливі будні. Дуже швидко Тамара зрозуміла, що вона не за стіною, а в клітці. Золотій, але міцній
Якось увечері в квартирі Свічкарів пролунав несміливий, якийсь навіть тремтливий дзвінок у двері. —
Почнеш казати, що ковбасу мою з’їв, так він глузує, каже, щоб я її в ящик під замок ховала. Просто знущається, вичавлює нас із сином із хати. — Щось не влаштовує? — питає Петро з усмішкою. — Двері там! Я готовий твою частку викупити. Буду виплачувати потроху кілька років. Продати квартиру? Ні, не змусиш. Це моє єдине житло. Мене все влаштовує
Буває ж так у житті: здавалося, усе йшло до ладу, а розвернулося зовсім іншим
— Галько, накривай на стіл! — Накрито вже. Вадим зазирнув на кухню, побачив на столі не лише щедру закуску й захоплено вигукнув: — Оце так! Брати сіли за стіл, а Галина пішла в кімнату. — А що дружина твоя не сідає? — здивовано запитав брат. — Переб’ється! Без неї спокійно
У Анатолія Івановича та Лідії Олексіївни було два сини. Давно вже дорослі: Борису тридцять
— Збирайся зі своїми пожитками і їдь до себе, будинок ми зі Стасом виставимо на продаж. І не кажи мені, що ми з тобою домовлялися, і я щось там обіцяла. Переглянула я свої плани. Тиждень тобі даю, щоб звільнила будинок. Наступних вихідних ми знову приїдемо
— Зі своїм любим чоловіком Валентина жила, як у Бога за пазухою, — так

You cannot copy content of this page