— А що ми святкувати не будемо, Юлю? — намагаючись, якомога м’якше, запитав він. Стрілки наближалися вже до одинадцятої, а стіл не був накритий. — А ти заробив на свято? Ні? Ну, значить, не будемо! Я тобі нічим не зобов’язана. А ось ти, вже й по аліментах борги збирати почав. Так що, думай
Прийдешні новорічні свята не тішили Сашка вже котрий рік. Відколи робота в нього стала
У нього сім’я, а він бреше, гроші на компʼютерну іграшку спускає, а на мене кричить через гель для прання й занадто (на його думку) дорогий туалетний папір?
— Ти просто непозволено багато витрачаєш, — почула Марина від свого чоловіка на другому
— Тут тобі й поїсти приготують, і нічого не вимагатимуть увечері. Прийшов із роботи — тиша, лежи собі на дивані. А там — шум, гам, діти чужі бісяться, молодичка вимагає чогось, — посміхається Тамара. — Добре на побачення ходити, з підробітку можна й допомагати коханці ростити малюка, прийшов, погрався і з сином, і з його матусею, і назад — у затишок, де стара дружина
— Я його чесно виходила, оформила йому інвалідність, навіть косметичний ремонт у його квартирі
— І садочок в онука дивний, і жінка, яка приводить онучку, їй не сподобалася. І одягаю я їх не так, і виховую неправильно, треба онучку віддати до музичної школи, навіщо їй це карате, а онукові не слід давати вранці яєчню, треба варити кашку
— Чоловік, звісно, не згоден із моїм рішенням, йому маму шкода, тим паче що
Великий дім, накритий стіл, уся родина в зборі. Аліну зустріли тепло, але формально. Свекруха поцілувала в щоку, свекор потиснув руку. Сестри чоловіка усміхалися й кивали. Дарунки розгортали після півночі. Свекор дістав масажер, покрутив у руках. — А, такий, — сказав він. — Нормально
Аліна сиділа на дивані з калькулятором і зошитом. Грудень лише почався, а в родинному
І чому ти досі не віддала нам гроші за навчання? — тут же посипався підступ від батька. — Ми тебе вивчили. Де, як мінімум, подяка за це? Світлана не витримала і повернулася до батька: — Тату, ти можеш хоча б раз не підтримувати її в цьому неподобстві?
— Послухай, — суворо мовив тесть до Дмитра, — ми ж тебе до родини
Дядько Микола й тітка Люда вперше у своєму житті поїли хамон і справжню чорну ікру, а не ту, що коштує по 120 гривень за баночку. Їм хоча б буде, про що згадувати тужливими вечорами, — з осудом промовила Тамара Святославівна. — Гаразд, я тебе почула і зрозуміла, що в мене жадібна донька і зять
Тишу недільного вечора в квартирі Павла та Олени розірвав дзвінок домофона. На екрані сяяло
— Я ж про твою Наталку майже все знаю, от і навчила його, як їй сподобатися. Думала, може, вийде… Але Антон і двох місяців не протримався. На обмані щастя не збудуєш. Прости мене, подруго! Тепер Наталя виховує доньку Ганнуську
Останнім часом Валентина Миколаївна на роботі в розмовах із колегами за чаюванням участі не
— Тимохо, це правда, що ти пропонуєш батьківський ювілей на дачі відзначати? — вкрадливо поцікавилася Тетяна. — А що такого? — у тоні сина з’явилися захисні нотки. — Місця багато, природа гарна. Лариса вже й меню накидала, і щодо офіціантів дізналася… — Так я і знала! — сплеснула руками Тетяна. — Уже й меню! А з нами порадитися не треба?
Здавалося, всі родичі раптом пройнялися пекучим інтересом до організації ювілею. У кожного була своя
Завантажилися харчами ледь не під самісінький дах. Усе везли, як годиться на гостину: картоплю, моркву, буряк. Гарбузи прихопили. Цибулі, часнику. Концервації — і не злічити! Ну, а як же інакше? Своя ж дача, ділянка в передмісті. Усе літо працювали, як бджоли. Для доньки, для онука
— Чого це ти, Вітю, останнім часом ходиш такий, мов у воду опущений? Щось

You cannot copy content of this page