Рідне Слово – Сторінка 55

Життєві історії 0

— Риба та смердюча, кісток у ній неміряно! Спочатку чисть, потім смаж! Краще вже в магазині купити філе й не морочитися! — Ні, тут у нас взаєморозуміння, — відповіла Ганна. — Сам наловив, сам чисти й готуй. Я тільки їм

— Смачна рибка, — схвалила Наталя, — де купила? — Що значить, де купила?

Життєві історії 0

— Що? Я бабусею… А як це? О Господи, ти чекаєш дитину, чи що? Мамо рідна, от сором, от сором… У РАЦС вона зібралася… Дивись, як же, одружиться він із тобою… Кине з приплодом! Люди добрі, що ж діється… Бабусею я стану! Зраділа вона мені! А город як, а продукти хто мені тепер принесе, га? У мене он ноги зовсім хворі

— Ну що, знову зарплату затримують? Набридло позичати. Як перекотиполе, їй-богу… — мати незадоволено

Життєві історії 0

На столі стояв величезний букет її улюблених червоних троянд. З кухні вийшов Віктор у фартуху. — Ти повернулася, — видихнув він. — Я готую. Твоє улюблене. На ліжку лежала коробка, перев’язана стрічкою. Усередині — новий фотоальбом

Ірина прокинулася о шостій ранку. Серце радісно билося: 25 років разом, срібне весілля! Вона

Життєві історії 0

— Та тут же один день прострочки, а фрукти, дивись, які! — Славко діставав повні сумки відмінного винограду, лимонів, апельсинів, бананів. — А пиріжки свіжі, просто пом’яті! А сиров’ялена, мммм, гріх таку викидати! А ось кава в банках і чай, термін пройшов минулого місяця, та що з ними буде, пий на здоров’я

Валерій Іванович був людиною ґрунтовною, з тих, про кого казали: «золоті руки». На заводі

Життєві історії 0

— Котлети. — Мої улюблені. — Твої улюблені? А як же Оксанині? — усміхнулася Наталя. Ігор засміявся: — Оксанині були сухі. А твої — ідеальні

— А ось Оксана завжди котлети робила соковитішими, — сказав Ігор, відсовуючи тарілку. Наталя

Життєві історії 0

— Бабусю, а коли в мене будуть свої гроші? — А навіщо тобі гроші? — Якщо Світланка не матиме грошей на квиток в автобусі, я хочу за неї заплатити, як той дядько. — Це гарний вчинок! Ти подякував йому? — Ні, Світланка подякувала. — Візьми на підвіконні маленький гаманець, там дрібні гроші. Це тобі

— Як ти могла вирішити за нас обох? — Євген підвівся і попрямував на

Життєві історії 0

— Як же я тобі, Тоню, заздрю! — казала їй подруга Галя. — Завжди в тебе гамірно, весело. Мої раз на рік приїдуть, та й то чекають не дочекаються, коли можна вже назад тікати. — Еге ж, мої мене люблять, — усміхалася Антоніна. — Щоправда, і втомлююся я від них. У мене ж п’ять онуків! Але нічого, зате не забувають

Сім’я Кривенків була взірцем для всіх. Дружні, говіркі! Разом відзначали свята й відпочивали. За

Життєві історії 0

— Добре. Одяг підготуй. — Який? — У чому ховати тебе будемо, – намагаючись контролювати голос, вимовила Люда. – Краще тобі сьогодні віддати Богу душу. Завтра все-таки у Вітьки свято. Двадцять п’ять років йому. А що… Ти краще ось прямо зараз лягай. – Люда підійшла до труни й відкинула кришку

— Ну нарешті! – Закричала Марина, побачивши матір на порозі. – Я вже не

Життєві історії 0

Абрикоси валялися під деревами, і навіть персики зустрічалися, а вздовж доріг росла біла та солодка шовковиця, смачніше за яку я, здавалося, нічого в житті не їла. Зелені волоські горіхи, м’які, як масло, перевернули мій світ, де вони завжди були тверді та коричневі. Ну і, звісно, черешня

То було літо, сповнене сонця й запахів природи, середина 90-х, коли ми з мамою,

Життєві історії 0

— Вересень — це найгрибніша пора! — Дід говорив упевнено, наче відкривав якийсь таємний календар природи. — Зараз бабки (підберезники) ховаються під листям, а лисички люблять мох біля ялинок. Опеньки теж уже пішли

Батьки зупинилися біля хвіртки, мотор їхньої машини ще якийсь час торохтів у прохолодному вересневому