— Ти Тетяна? Я Руслана, на тоді тримай ключі, Пончик спить, усе що потрібно — на столі й на дивані. Загалом сама знайдеш, телефонуй мені тільки в крайньому разі. На вулицю не треба виходити. І дивись, якщо щось не так зробиш або вкрадеш, мої друзі з тобою одразу розберуться
— Треба ж, як вдало врешті-решт усе збіглося… Два дні тому Тетяна несподівано втратила
— З поверненням! Ми за тобою сумували. Ти рано прийшла до нас. Тебе насильно вирвали із земного життя. Ми намагалися допомогти, але до вас важко пробитися. Багато перешкод. Зло засмічує ауру планети. Темні лютують
Їй сьогодні наснився дивний сон — золоті кулі. Багато, багато золотих куль, легких, мов
У розпачі Іван крикнув їй услід: «Ти все одно виховуватимеш моїх дітей! Запам’ятай це!»
Вони разом вчилися в медичному училищі. Усі знали, що Іван був без тями від
— Надіє, хочу заміж тебе покликати. Ти вдова, я вдівець — давай жити разом. Розумію, що рано мені вдруге одружуватися, лише пів року минуло, як жінки не стало. Та тільки несила одному, нічого не встигаю, худоби повний двір. Хлопчак без нагляду росте. Бабця стара моя дивиться за ним, та хіба вона вгледить?
Вона прокинулась і здивувалась, бо вже було пізніше ранку. Сонце світило на повну, а
Треба просто набратися терпіння і догоджати своєму чоловікові. Однак чим більше вона терпіла і догоджала, тим більше він нахабнів
Людмила, або як її кликали вдома — Людочка, була найменшою в сім’ї. Мала двох
Якби ти більше часу приділяла родині, якби не працювала з таким завзяттям, не отримувала б зарплату значно більшу за мою, то у нас все було б нормально і я б не пив
Ольга з Ромкою розписалися перед останнім курсом університету. Просто розписалися в РАЦСі без свідків
— Серпень надворі. Підживлення, прополювання, посів, полив, та овочі деякі вже підходять, ось-ось збирати. А з цими шибениками хіба що встигнеш? Вони ж цілий день бігають, шумлять, усе догори дном перевертають. Я їм і так, і сяк — на місці не сидиться
— А сьогодні, знаєш що сказали? Онуків, кажуть, вам привеземо на вихідні. А самі
Марина подала борщ, нарізала хліба, дістала сметану. — Смакота, — прицмокував Денис. — Прямо як у ресторані. Як у ресторані. Тільки в ресторані за це гроші платять. А тут безкоштовно все. — А на вечерю що буде? — запитав Василів брат
— Ні, ну не може ж бути так, що я знову буду годувати всю
— Ну от знову, сира з ковбасою як і не було! — похмуро проговорила Катя, помітивши, як малюк, сидячи з ножем і виделкою, як дорослий, спокійно поглинає шматочки ковбаси й сиру, викладаючи на свою тарілку все нові й нові порції. — Слухайте, дівчата, я не знаю, як ви, але мені якось не по собі, коли доводиться за все платити порівну, а по факту один із нас зʼїдає все майже як дорослий чоловік
— Ну от знову, — з роздратуванням промовила Катя, дивлячись на маленького Івана, який
У тебе діти вранці самі собі сніданок готують! А якщо щось трапиться? — збуджено проговорила свекруха. — Що трапиться? Костику вже дванадцять років, а Михайлику — дев’ять. Посмажити без пригод яйця й самостійно поснідати вони явно здатні
— Вставай швидше! Ти хоч знаєш, що в тебе на кухні діється?! У мене

You cannot copy content of this page