Олена Петрівна ніколи особливо не тішила себе ілюзіями. Вона була жінкою розсудливою і дивилася
— Усі вільні, а ви, Алло Леонідівно, будь ласка, затримайтесь, — суворо промовив начальник
Галина Михайлівна та Валерій Іванович сиділи на кухні, допиваючи чай. За вікном шумів на
Тетяна Андріївна йшла до сусіднього села до старої баби Зіни пішки у важливій справі.
— Олеже, нашому синові потрібен новий телефон і кросівки, — за вечерею повідомила чоловікові
Оленка прийшла з роботи пізно й була не в гуморі. Мама вийшла: — Оленко,
— Мамочко, — ледь чутно шепочу в слухавку, — я до тебе завтра заскочу,
— Не смій їх запрошувати! Чуєш? За жодних обставин! — Та це ж твій
Іван із Тетяною спокійно собі обідали, аж тут двері відчиняються, і до хати заходить
— Та хто ти така, щоб мені вказувати! — Зоя Петрівна жбурнула ганчірку просто