— Що поїсти в тебе, діду? — І тобі здрастуй, Сашко. По-перше, прибери рюкзак, щоб під ногами не плутався. По-друге — навіть діти малі знають цю істину: коли з вулиці прийшов, треба руки мити. — Діду, та не нуди ти! Ви, дорослі, мабуть, курси якісь спеціальні проходите, на яких вас вчать бурчати
— Діду, я в тебе поживу трохи. Сашко, онук Олексія Вікторовича, вже сімнадцятирічний (у
Моя теща — це справжня голова відьмацької спільноти, чи як там правильно. Вона головна. У тещі повно титулів. Яких? Ну, звісно ж, відьмацьких! А ще вона вміє літати на мітлі, Машка мені розповідала. Машка — моя люба дружина, може, й трохи прикрасила, але її бабуся точно вміла літати на мітлі, я сам бачив
Відьма. Так-так, найсправжнісінька відьма, і ні, я, здається, ще не втратив розуму. Ні, вона
— Ах ти ж вискочко! — закричала, заголосила мама Ані. — Це ти що ж, через хлопців у такому віці вже на все готова? Ану пішла додому, ну я тобі задам… Ось же тітка Ольга, точна… один-в-один, ось порода, та за хлопцями аж труситься
Він прийшов до мене, коли мені було років зо три. Тепло всміхнувся і ніжно
Спочатку він думав: тимчасово. Потім — що їй просто подобається цуцик на прізвисько Вата, білий клубочок з різними очима. Але потім побачив, як вона сидить біля будки старого алабая, гладить його по вухах і мовчить. І зрозумів: не у Ваті справа
— Вибачте, а де у вас тут цуценята? — Марина влетіла до притулку, мов
— Це мені мама привезла. — Знаєш що? Матері теж гроші з неба не сипляться, бач ти йому привезла, нехай стоять, краса ж яка… Був у Мишка і новий футбольний м’яч, мама привезла. Та бабуся не дає, каже, що, мовляв, чого надумав, по новій речі ногами штовхати. Мама свариться з бабусею, змушує віддати Володі іграшки, переодягає його в нові речі. Щойно мама від’їжджає, всі іграшки ховаються, речі теж
— Михайлику, Михайлику, Михайлику! — кричить, надривається маленький хлопчик з зашитим-перешитим м’ячем під пахвою.
— Відступися, ти молода, він хворий увесь, поїв твоїх пиріжків і печією мучився. — Бідний, — сказала з усмішкою, — я не вмію пекти пиріжки, це з сусідньої кулінарії, а він їв і нахвалював, дурник. Я спеціально їх купила, щоб заманити його. А якщо ви йому скажете про це, він не повірить… Він мені говорить, що я, як ковток свіжого повітря, як молодий і сильний вітер у його розміреному і тухлому житті
Вона давно це відчувала, розумом розуміла, що все летить кудись, а ось серцем —
Кажу: «Аню, давай я з Тимофієм посиджу пару днів на тиждень, ти на роботу вийдеш». А вона як скинеться: «Тамаро Григорівно, я в декреті, це моє право, не лізьте! Ваш син буде лінуватися вдома, а я на роботу побіжу
— Женя три місяці тому ногу зламав, кісточку, — розповідає Тамара Григорівна двоюрідній сестрі.
— Оксанко, ну ти не нервуй, не нервуй, ну ту… як її, матір яка виносить найміть, а чому б і ні? Я дізнавалася, Оксано… там же виходить дитина все одно ваша. — Мамо, закрили тему, ми так вирішили, нам добре удвох, все… — Тобі добре, Оксанко, тобі, а Назару твоєму? Бачила? Бачила, як він на Христину дивиться?
Вони завжди були такими — життєрадісними, безтурботними. Ось і цього разу, засмаглі, з подарунками,
— Ось, які вам ще докази потрібні? — поцікавилася Оксана. — Женіть гроші, а то образ вашого святого Богдана потьмяніє на тлі його походеньок з моєю матір’ю. Вона ж мені у вісімнадцять років життя дала
— Ви повинні віддати нам половину спадщини! — категорично заявила Оксана, звертаючись до Марини.
У той момент Валя зрозуміла, що добре вже не буде. Ніколи. Мати її обманювала, батько покинув, вітчим самоусунувся, заявивши, що силоміць милим не будеш. Кому вона тепер потрібна, на цім світі? Тому й захворіла, бо природа позбавляється непотрібного, як від бур’яну
Про те, що її рідний батько живий, Валя дізналася тоді, коли захворіла. Вона давно

You cannot copy content of this page