Звичайно, я мамі продуктів принесла, але те, що я приношу, тато не їсть. Їсть тільки те, що купує сам, замикає від неї на замок, мовляв, годувати дармоїдку не зобов’язаний. Ну не буду ж я йому уподібнюватися? Можна, звичайно, холодильник другий завести, але на що це буде схоже?
— Ой ти навіть не уявляєш, приходжу, а в них у холодильнику ящик стоїть.
– От почне гуляти Настя, тоді й прийде до мене, – казала вона сусідці. – А я що? Я, звичайно, прийму, я ж мама
Марія Іванівна сиділа біля вікна та загадково посміхалася. Вона щойно поговорила з дочкою телефоном
– Не плач, моя хороша, всі ми там будемо. Тобі напевно там самотньо одній? – перейшла вона до справи. – Моя старша дочка Юля, ну ти пам’ятаєш її
– Ну от і все, – вголос сказала Зоя і злякалася – дуже незвично
Жили вони у трикімнатній квартирі, син Денис навчався у школі, вони працювали, жили, як усі, їхня родина була зразковою. І раптом настали такі часи, завод ледве тримався на плаву, грошей не платили
Оксана в молодості була симпатичною та стрункою. Їй довелося вибирати собі чоловіка, бо Михайло
— Я на роботу. Посуд помиєш. Їжі там – на три дні. Торт можеш з’їсти. А я на дачу до тітки Ніни після роботи. У мене свято – діти виросли. Вільне життя з чистого аркуша
Пізно ввечері, коли Ліда Миколаївна вже думала, що ось-ось нарешті заскочить у душ і
— Здрастуйте. Скажіть, а де Миронівна? — Так нема її давно. Щоправда, так незвично. У липні суша стояла неймовірна, ні дощику. А тут уночі гроза страшна, гроза така, якої за сто років не було. І вже майже закінчилося все, а в самому кінці як палахкотне, так прямо в її хату
А от звідки ж взявся той Василь у їхньому селі — справді ніхто достеменно
Мені тридцять років, мамо, і я не заводжу сім’ю, знаєш чому? Я боюся стати як ти. А раптом це якось передається? А раптом я не зможу ужитися з чоловіком і залишуся з дитиною на руках, потім зустріну іншого чоловіка, подарую йому дитину, а старшого віддам… ні, не тобі, його бабусі
Пізно ввечері, коли Ліля вже саме збиралася скинути денний клопіт у душі й поринути
Юркові вже двадцять п’ять, і вранці його можна було застати у розлученої Людмили, яка була старшою за нього. Звісно, одружуватися він з нею не збирався, але свободу своєму розгульному характеру не обмежував
У хаті стояла така тиша, що аж дзвеніла. Лише муха дзижчала, кружляючи біля вікна,
Так би донька на онучку витрачала б свої гроші, на себе, на те, щоб відкласти, а то вона завела собі домашню тваринку на прізвисько Петя? А потім ще й це
— Отак я й знала, що нічого доброго з того весілля не вийде, —
Не впізнала?!!! Та як же не впізнала?! Впізнала з першої ж секунди, коли, обернувшись на чергу в супермаркеті, просто швидкоплинно ковзнула очима по цьому обличчю! Як же можна не впізнати людину, за яку виходила заміж
Зоя стояла в черзі супермаркету, і незрозумілий холодок пробіг їй по спині. Вона відчувала,

You cannot copy content of this page