— Перший рік доньки, треба відзначити, щоб запам’яталося, щоб фото потім були гарні, щоб родичі пораділи! Мені подали ідею, що можна винайняти будиночок біля річки, неподалік, немає проблем з під’їздом гостей, там усе накриють, шашлик посмажать. Одне слово, душа прагне свята
— Я навіть подумати не могла, що таке колись може трапитися, — розповідає Зоя,
— А що я можу? Хто буде моїх дітей годувати? — висловилася свекруха. — Нічого, Настю, я чотирьох виростила, а ти з одним не впораєшся? При батьках, які живуть в одному місті. А Діма потрібен тут, бабуся його виростила, він же недоношений з’явився на світ у нас. А ти зі здоровеньким немовлям боїшся не впоратися
— Ну, а що робити, Настю? — Настя стояла з сином немовлям на руках,
Вони, напевно, замовлять для нас величезний торт із заповітною цифрою «50», а інше ми з тобою вже якось подужаємо. Не забув, як холодець варити? — Не такий вже в мене склероз, як ти думаєш! — засміявся чоловік. — Я, між іншим, ще й пиріжки пекти вмію, й запіканку
— Анюто, ти впевнена, що хочеш відзначити наше золоте весілля у ресторані, як ми
— Він інвалід, а тобі всього двадцять, у тебе все життя попереду. — Андрій став інвалідом, рятуючи мене, — крикнула донька й заплакала. — Насте, заспокойся! Він же сам сказав, щоб ти більше до нього не приходила. Андрій не хоче псувати тобі життя. Не хоче, щоб ти його катала на інвалідному візку
— Насте, сядь! — наказала мати. — Розумію, що тобі важко, і мені важко,
«Я давно мрію про власну машину, але яка машина, якщо чоловік усі гроші на маму витрачає! Олено Іванівно, ви не забули, що у вашого сина двоє дітей і дружина взагалі-то? Треба якось дозувати свої «хотілки»
— Мені просто не подобається, що в сина через мене в родині скандали, —
— Учора не стала про це, ти не в найкращій формі була. Та й я подивилася, що й почому, порозпитувала. Одне слово, з тебе стільки-то. Як за що? За те, що я вчора кілька годин з вашою дитиною сиділа. Час, знаєш, гроші. І послуги няні зараз дорого коштують
— Пам’ятаю, звичайно, а як забути? Мені тоді, дев’ять років тому, мізки на цю
На тобі, бо мені не треба: як невістка «повернула» доньку після років відчуження
— Тепер вона, бачте, з нею ради не дасть, — хвилюється Ольга Кузьмівна, аж
Чому тарілка брудна? — Тому що ти її не помив. Прислуги немає. У мене діти за собою посуд миють, а ти, дорослий чоловік, переломишся? Зі шкарпетками біля ліжка Оля теж боролася мовчки. Не прибрав у кошик — шукай на вулиці
— Ти не боїшся отак одразу на чоловіка насідати? Злякаєш же, втече від тебе.
Уявляєш, він тягне до нас цю неосвічену тітку! Що вона дасть нашим дітям? Вони ж з репетиторами займаються! А тут ця стара… Ох, як би я хотіла відправити її до будинку для літніх людей, але Артем навіть чути не хоче
— А чому це твоя мама житиме в нас, а не в твого брата?
— Ви як Святий Миколай! — випалила донька, усі розсміялися. — До батьків на два дні вдалося вирватися, додому хочу — жах, рік не був. До завтра не дотерпів. Ось. — Молодець, — одразу встряла в розмову тітка Ганна, — батьки — це все, що в нас є, зв’язок поколінь, так би мовити. Сім’я — це головне
— Женю, ти що, дві години не зможеш потерпіти тітку Ганну? — Чоловік здивовано

You cannot copy content of this page