Борис Семенович Загребельний, свіжовиголений пенсіонер, з’явився перед вербівчанами як новоспечений мешканець. Швидко обжився й
Рита з нетерпінням поглядала на годинник, чекаючи, коли ж нарешті закінчиться цей довгий робочий
— Ох же, класно тобі, Оленко, живеш, як у раю! — Ніна зітхнула заздрісно,
Злість на чоловіка палала в Людмилиному мозку, мов чорна свічка, затягуючи свідомість димом розпачу.
— От, тітонько Валю, на весіллі познайомитеся з цікавим чоловіком… Адже як буває: прийшов
Час не стоїть на місці, і як би це прикро не звучало – всі
— У п’ятницю ввечері й прийшов, сказав, що завтра тесть із тещею приїдуть, на
Надя терпіти не могла тісної кухні, дідуся, який оббріхував її матір, що доглядала його
Леонід Миколайович, людина кришталевої інтелігентності та ангельської доброти, мав у своєму ідеальному світі одну
Син зібрався одружуватися. Звісно, це щастя! Але й клопоти. Наречену привозив, але якось наскоком.