Взимку сутеніє рано, а ліхтар у дворі знову не світив. Аліна саме поверталася з роботи, обвішана пакетами з продуктами. Біля самісінького під’їзду чиясь рука раптом перехопила її ношу.
Жінка з несподіванки відсахнулась. Пакет упав, і яблука лунко розкотилися снігом.
— Ти? — зойкнула вона.
Перед нею стояв Павло.
— Вибач, я зовсім не хотів тебе налякати, — розгублено пробурмотів він, нахилився і почав збирати яблука…
Аліна вийшла заміж ще на другому курсі інституту. Їй до нестями подобався красень Кирило Мирний, за яким зітхали ледь не всі дівчата на потоці.
Аліна ж не вважала себе красунею, тому милувалася хлопцем лише здаля. А коли їхні погляди раптом перетиналися — миттю червоніла й відверталася.
Останнім часом Кирила часто бачили з довгоногою білявкою Валерією.
Дівчата пліткували, що вона навіть живе з ним. Аліна теж трохи ревнувала, але подумки визнавала: пара з них дуже гарна.
Та якось вона стала свідком неприємної сцени. У коридорі її стрімко обігнав Кирило, а за ним на підборах бігла заплакана Лера з розмазаною тушшю на щоках.
— Кириле, зачекай! Ну будь ласка! — у її голосі бриніла істерика.
Студенти зупинилися, з цікавістю спостерігаючи за драмою.
— Вибач, я більше не буду ревнувати, тільки не…
Кирило різко розвернувся. Лера не встигла загальмувати і врізалася в нього. Він міцно схопив її за руку вище ліктя:
— Що тобі від мене треба? Я не річ і тобі не належу. Досить рюмсати, на нас усі дивляться. І не ходи за мною.
Він швидко зник за рогом. Лера мала такий нещасний вигляд, що Аліна вже хотіла підійти розрадити її, та дівчина раптом зірвалася з місця й побігла за хлопцем.
Більше Валерію в інституті не бачили. Подейкували, що вона перевелася в інше місто. Аліна дивувалася: невже можна так принижуватися на очах у всіх? А Кирило відтоді ходив похмурий і на лекціях завжди сідав окремо.
Новий рік однокурсники вирішили святкувати гуртом на орендованій квартирі.
Алінина мама, звісно, стала дибки: мовляв, свято сімейне, невідомо, чим ви там займатиметеся, коли почнете хильнути зайвого.
— Чому одразу щось погане? Просто веселитимемося. Мамо, я вже доросла! — посварившись із матір’ю, Аліна все ж пішла на вечірку.
Компанія святкувала гучно, але в міру.
Після опівночі усі висипали надвір запускати петарди. Аліна радісно стрибала, задерши голову до розмальованого іскрами неба.
— Подобається? — раптом почула вона.
Кирило стояв зовсім поруч, у його очах відбивалися спалахи салюту. Серденько дівчини тьохкнуло.
Коли всі поверталися в тепло, хлопець притримав її за лікоть:
— Може, втечемо? Далі буде нудно.
Вони блукали нічним містом, перекидалися сніжками. Аліна влучила Кирилові прямісінько за комір.
— Ах так! — він підбіг, зріб її в оберемок і повалив у замет.
Його очі опинилися зовсім близько, затьмаривши весь світ. Кирило ніжно поцілував Аліну.
— Пішли до мене, — хрипко сказав він і рвучко підняв дівчину на ноги.
— А що в тебе? — спитала вона, лякаючись власної сміливості.
— Ялинка, ігристе і кіт. Рудий і дуже нахабний.
Вона розсміялася. Страх миттю зник. Перед дверима під’їзду Аліна трохи завагалася, та він знову її поцілував. За спиною м’яко клацнув замок, відрізаючи їх від усього світу.
Коли хлопець заснув, вона милувалася його обличчям у світлі гірлянд, бажаючи, щоб ця ніч ніколи не кінчалася. Та все ж зібралася й тихенько пішла — мама ж казала, що не засне, поки донька не повернеться.
Мати зустріла її ще в коридорі і миттю зірвалася на крик. Дорікала, що сама її ростила, все віддавала, а донька ночами волочиться.
— І якщо в подолі мені щось принесеш — додому можеш не вертатися!
Аліна ледь стримувала сльози. Не витримавши образ, вона розвернулася і вийшла в морозний ранок. Місто ще спало. Раптом біля тротуару пригальмувала автівка. Літній водій запропонував підвезти.
— Хлопець образив?
— Ні, — похитала головою дівчина.
— А я щороку в новорічну ніч таксую. Самотньо вдома. Куди їдемо?
Аліна не знала адреси, лише візуально пам’ятала дорогу. Біля Кирилового під’їзду саме виходила жінка з собакою, тож дівчина прослизнула всередину. Дзвінка не було, вона легенько постукала.
Кирило відчинив миттю, ніби й не здивувався. Від нього затишно пахло гелем для душу, а з кухні тягнуло свіжозвареною кавою. Аліна пила її, міцно обхопивши горнятко, щоб сховати тремтіння рук.
По щоках котилися сльози.
— Усе так погано? — спитав він.
Вона лише схлипнула.
— Залишайся, — просто запропонував хлопець.
— Ти ж мене не кохаєш…
— З чого ти взяла? Якщо виховання не дозволяє лишитися просто так — я готовий одружитися. До весілля матимемо два місяці, щоб пізнати одне одного.
— Так просто? — крізь сльози всміхнулася Аліна. — Чому саме я?
Кирило приніс фотографію привітної жінки.
— Це моя мама. Її не стало, коли я був у другому класі. Ти дуже на неї схожа. Батько одружився вдруге, а мені купив цю квартиру. З мачухою в нас не склалося.
Вони просто розписалися.
Після інституту Аліна подарувала Кирилові донечку, яку назвав Асею — на честь Кирилової мами. Аліна все не могла повірити у своє щастя, ніби чекала, що хтось прийде і відбере його.
І одного дня Кирила не стало, в аварії.
Без нього світ став чорно-білим. Аліна жила на автоматі: робота, дім, цвинтар. Вона так потонула у своєму горі, що майже не помічала, як дорослішає донька.
Аж поки одного разу не побачила у вікно, як Ася, вже випускниця, злазить із мотоцикла і довго цілується з хлопцем.
Аліна ніби прокинулася. Хотіла насварити, застерегти, але згадала свою матір у той новорічний ранок — і прикусила язика. Ася сама розповіла про своє перше кохання.
Та доля знову вдарила під дих.
Ася з друзями поїхали кататися за місто. Хтось натягнув упоперек дороги дріт… Із кількох пар вижили лише двоє. Ася опинилася в інвалідному візку через важку травму хребта.
— Я не хочу так жити! Краще з балкона стрибнути! — ридала дівчина. Вона стала дратівливою, грубила, жбурляла посуд.
Коліжанка порадила Аліні хорошого масажиста, який колись поставив на ноги її чоловіка. Павло став останньою надією.
Коли він переступив поріг, Аліна вперше за роки зніяковіла: вона була в старому халаті, з неохайним пучком на голові. А перед нею стояв привабливий, міцний чоловік років тридцяти з гаком.
Він легко, наче пір’їнку, переклав Асю на стіл для масажу. Павло приходив через день, робив спеціальні вправи.
Згодом Ася почала відчувати пальці ніг, потім — спиратися на них. Вона знову почала всміхатися і чепуритися перед його приходом.
Якось після важкого заняття дівчина заснула, а Аліна пригощала Павла чаєм на кухні. Вона саме відвернулася до плити, коли відчула на плечах його сильні руки.
— Ти вся напружена. Так не можна, — він м’яко повів її до кімнати і змусив лягти на масажний стіл.
Його руки вправно розминали втомлені м’язи. Аліні було водночас боляче й до щему приємно.
— Для першого разу досить, — відійшов він.
Аліна рвучко підвелася, в голові запаморочилося. Павло підхопив її і раптом поцілував.
— Ви що?! — відштовхнула вона його.
— Вибач, не втримався. Ти мені дуже подобаєшся.
— Тобі молодих бракує? — вона теж перейшла на «ти». — Скільки я винна?
— Ніскільки. Це бонус, — ображено кинув він і пішов.
Павло не з’являвся кілька днів. Аліна зізналася собі, що вперше після смерті чоловіка її серце забилося швидше.
Ася тим часом знову стала нервовою. Довелося дзвонити і просити його повернутися.
— Я їй більше не потрібен. Вона вже давно може ходити сама, просто прикидається, щоб я приходив, — заявив Павло з порога.
Аліна дивилася на нього з недовірою. Не встигла вона й слова сказати, як він знову пригорнув її і поцілував. Світ поплив, як тоді, у новорічному заметі. Тому вона не одразу відсторонилася, коли у дверях пролунав крик:
— Ненавиджу вас обох!
Ася стояла на власних ногах. Вона розвернулася і грюкнула дверима кімнати.
Після того випадку Аліна намагалася поговорити з донькою, але та мовчала. Павло дзвонив, просив про зустріч, та жінка відрізала всі шляхи і заблокувала номер. Змагатися з власною дитиною вона не збиралася.
Згодом Ася почала виходити надвір, познайомилася з хлопцем із сусіднього будинку, Віктором. Коли йому запропонували роботу в Івано-Франківську, він покликав дівчину з собою. З матір’ю вона так і не помирилася.
Аліна лишилася сама. Вона часто згадувала Павла, але заспокоювала себе: різниця у віці далася б взнаки, рано чи пізно він пішов би до молодшої, а їй уже вистачить втрат. Так вона думала довгими самотніми ночами.
Аж поки одного зимового вечора він не зустрів її біля дому, підхопивши пакет із яблуками…
Аліна не хотіла пускати його на поріг.
— Не жени мене, — тихо сказав він.
У нього був такий розгублений вигляд, що жіноче серце розтануло. Вона впустила його у квартиру і у своє життя.
Коли Павло запропонував їй одружитися, Аліна спочатку відмовилася — знову злякалася свого щастя.
Але згодом зателефонував Віктор. Сказав, що в них народився син, і запросив у гості:
— Ася дуже сумує, просто сказати не наважується.
Аліна накупила подарунків і помчала до доньки. Ася мала такий щасливий вигляд!
— Мамо, пробач мені. Я була такою дурненькою… Словом, я не проти, якщо ви з Павлом…
Вони обійнялися і довго плакали. Повернувшись додому, Аліна з порога сказала Павлові:
— Ти ще не передумав зі мною одружуватися? Я згодна.
Ось така непроста життєва історія…
Часом дві найближчі людини можуть стати суперницями, та справжня материнська любов здатна пожертвувати власним щастям заради спокою дитини.
А як вважаєте ви: чи варто відмовлятися від справжніх почуттів через різницю у віці та страх осуду?
