Пам’ятаєш, сватонько, – каже Тетяна Матвіївна, – як за старих часів у лазні віничком застудну хворобу виганяли? Ну так ось мокрий рушник від соплів і вірусів у деяких випадках допомагає нітрохи не гірше

Заміж я вийшла 6 років тому. Так уже вийшло, що жити перший час нам довелося в області, у моїх батьків, у них двокімнатна квартира, а я дитину чекала. Мій Костя був родом із Броварів, у його батьків теж двокімнатна квартира, але другу кімнату тоді зайняла сестра з чоловіком і дитиною.

Чоловік із тещею та іншими моїми родичами спільної мови не знайшов. Хоча і на роботу його влаштували, і допомагали всіляко.

— Глухомань якась, – говорив Костя, – я тут більше не можу. І мама твоя весь час дивиться так, що в мене шматок поперек горла стряне.

Мама в мене справді владна, гучна, звикла керувати і на роботі, і в сім’ї. Тато людина м’яка, а вона і за словом у кишеню не полізе, і висловить одразу, якщо щось не по ній. Загалом, щойно дитині рік у нас виповнився, чоловік поставив умову: або він їде сам, або ми їдемо до столиці разом.

— Мене згодні взяти на мою колишню роботу, – сказав Костя, – заробіток там не рівня місцевим копійкам, квартиру зніматимемо, а як вийдеш із декрету – візьмемо кредит. Але тут я жити більше не можу.

Чоловіка свого я розуміла: не солодко в приймаках. Ми поїхали, хоч і страшнувато було. А потім, уже як ми переїхали до столиці, все почало налагоджуватися: сестра з сімʼєю від свекрухи з’їхала, спадок якийсь отримав чоловік її.

— До себе не кличу, – сказала свекруха Тетяна Максимівна, – як синові з тещею було несила, так і невістці зі свекрухою несолодко. Ми під кінець із донькою рідною конфліктувати почали. Раз своя сім’я, повинні жити окремо.

Тетяна Максимівна і мої батьки дали нам із Костею грошей на перший внесок, в’їхали ми у свою квартиру, хоч і з кредитом. Я думала, що всі наші притирання характерів і труднощі позаду, а, виявляється, вони тільки починалися. Усі сваряться, це зрозуміло. Але Костя мій дуже гордим виявився. Ледве що не по його, він дверима грюкнув – і до мами. Відсидиться в неї дня три, охолоне, потім повертається.

Я теж гордість увімкнула, не дзвоню йому в такі дні, не прошу повернутися, у свекрухи нічого теж не з’ясовую, не питаю. Рази три він так робив за наш перший рік окремого життя. А потім мама моя зателефонувала.

— Донечко, ми за онуком скучили, – каже, – ми приїдемо на кілька днів.

— Приїжджайте, – кажу, – місце є.

— Нехай вони приїдуть і зупиняться в моїх батьків, – сказав чоловік, – я просто не хочу знову з тещею в одному просторі опинитися.

Я не витерпіла, кажу, що батьки мої їдуть до дочки й онука, а не до його мами, вони теж, між іншим, допомагали нам цю квартиру купити. Ну слово за слово, двері – хлоп. Чоловік до мами. І не з’явився навіть, поки мої батьки гостювали. Мама все засмучувалася, що вона знову стала причиною моєї сварки з чоловіком.

— Ой, – на порозі свекруха Тетяна Максимівна, – свати! Як це ви збираєтеся вже?

Виявилося, що Тетяна Максимівна і не в курсі була, що синочок її через психів на пару-трійку днів до неї пожити заявлявся.

— Він прийде, – каже свекруха, – очі червоні, покашляє, носом шморгає і каже, що пішов тимчасово, щоб малюкові вірус не передати. Потім дня через три оголошував, що одужав і йшов. А він, виявляється, гонор свій показував, від сімейних конфліктів рятувався.

Батьки поїхали, Тетяна Максимівна зателефонувала синові і веліла йому терміново прибути додому, мовляв, трубу в нас тут прорвало. Костя і з’явився. Як на гріх, коли він прийшов, то свекруха у ванній була, а там рушники сушилися. Як почула вона голос сина, так рушник мокрий схопила і давай його шмагати.

— Соплі, кажеш, – примовляє, – вірус, кажеш! Замки зміню! Не пущу на поріг без дружини більше. Ганьба, боягуза виховала, він проблеми в матусі під крильцем перечікує!

Я від такої картини на підлогу сіла і сиджу регочу, синочок підійшов, побачив, що я сміюся, теж сів поруч і сміється. Тут і ці двоє зупинилися і сіли поруч. Картина маслом: сидять троє дорослих і малюк, і регочуть, а тут батьки мої у відчинені двері заявляються: батько забув сумку з правами, довелося з дороги розвернутися.

— Що це у вас тут відбувається? – запитує мама.

— Пам’ятаєш, сватонько, – каже Тетяна Матвіївна, – як за старих часів у лазні віничком застудну хворобу виганяли? Ну так ось мокрий рушник від соплів і вірусів у деяких випадках допомагає нітрохи не гірше.

Коли ми все батькам пояснили, вони теж сміятися почали. Ще на день у нас залишилися. Чоловік мій більше до мами не бігає. А я свекруху свою просто обожнюю. Мудра в чоловіка мама, яка тим самим рушником із нього дитячі психози остаточно вигнала.