Ми були молодою успішною родиною. Жили у Києві. У нас була простора квартира в Ірпені, де ми закінчували ремонт та квартири у Києві. Улюблені роботи, садки та школи для дітей.
Син займався футболом та малюванням. У тій квартирі, де ми жили, був чудовий краєвид на Лавру та вечірній Київ, але вона була замала для сім’ї з 4 осіб і ми з нетерпінням чекали на закінчення ремонту в нашій ірпінській квартирі з видом на парк.
А 17 лютого я вранці зібрала валізи та купила квитки на найближчі дати. В нікуди. Все наше життя зараз — це 3 валізи та 2 коробки, двоє дітей і ми самі. Я піддалася внутрішній інтуїції, і вирішила поїхати від біди. А 24 лютого розпочалася війна.
Дуже складно змиритися з тим, що хтось забрав наше життя, наш добробут, який ми будували роками. Ми щодня втрачаємо друзів та близьких, і це вибиває ґрунт з-під ніг. Страшно та прикро.
Мене звати Тамара, мені 62 роки. От уже два роки, як я переїхала жити до…
Ніні Іванівні вже перевалило за вісімдесят. Мешкала вона в невеликому селищі, яке, щиро кажучи, більше…
Паркан сусіда Юхима я бачила зі свого кухонного вікна щоранісінько. Ох і гарний же був…
Марія глибоко зітхнула. За вікном шумів звичний весняний Київ, а в її просторій трикімнатній квартирі,…
За сімейною вечерею Тетяна нерішуче відклала виделку. Її очі зрадливо заблищали від непроханих сліз: —…
Пані Людмила завжди вміла зліпити свято буквально з нічого. Цей хист жив у ній ще…