Ми були молодою успішною родиною. Жили у Києві. У нас була простора квартира в Ірпені, де ми закінчували ремонт та квартири у Києві. Улюблені роботи, садки та школи для дітей.
Син займався футболом та малюванням. У тій квартирі, де ми жили, був чудовий краєвид на Лавру та вечірній Київ, але вона була замала для сім’ї з 4 осіб і ми з нетерпінням чекали на закінчення ремонту в нашій ірпінській квартирі з видом на парк.
А 17 лютого я вранці зібрала валізи та купила квитки на найближчі дати. В нікуди. Все наше життя зараз — це 3 валізи та 2 коробки, двоє дітей і ми самі. Я піддалася внутрішній інтуїції, і вирішила поїхати від біди. А 24 лютого розпочалася війна.
Дуже складно змиритися з тим, що хтось забрав наше життя, наш добробут, який ми будували роками. Ми щодня втрачаємо друзів та близьких, і це вибиває ґрунт з-під ніг. Страшно та прикро.
Валентина Василівна Ткачук мешкала на другому поверсі звичайної старої п’ятиповерхівки. Знаєте, з тих затишних будинків,…
На кухні в Оксани вирувало життя. У духовці саме підрум’янювалася домашня піца, щедро посипана тягучим…
Я стою в темному коридорі власної квартири, боязко прислухаючись до звуків. З нашої кухні знову…
Знаєте, що найстрашніше в невеликих містах? Те, що твоє особисте горе рано чи пізно стає…
Оленка поверталася додому з поліклініки, і на душі в неї шкребли коти. Здавалося б, ну…
Знаєте, це таке дивне відчуття — у свої п’ятдесят з хвостиком по-доброму позаздрити власній майбутній…