Ми були молодою успішною родиною. Жили у Києві. У нас була простора квартира в Ірпені, де ми закінчували ремонт та квартири у Києві. Улюблені роботи, садки та школи для дітей.
Син займався футболом та малюванням. У тій квартирі, де ми жили, був чудовий краєвид на Лавру та вечірній Київ, але вона була замала для сім’ї з 4 осіб і ми з нетерпінням чекали на закінчення ремонту в нашій ірпінській квартирі з видом на парк.
А 17 лютого я вранці зібрала валізи та купила квитки на найближчі дати. В нікуди. Все наше життя зараз — це 3 валізи та 2 коробки, двоє дітей і ми самі. Я піддалася внутрішній інтуїції, і вирішила поїхати від біди. А 24 лютого розпочалася війна.
Дуже складно змиритися з тим, що хтось забрав наше життя, наш добробут, який ми будували роками. Ми щодня втрачаємо друзів та близьких, і це вибиває ґрунт з-під ніг. Страшно та прикро.
Той лютневий вечір починався цілком буденно. За вікном лютувала хуртовина, безжально замітаючи снігом втомлене місто,…
Три роки мого життя просто випали в чорну діру. Три роки я була безкоштовною, безвідмовною…
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні стояв…
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від тебе…
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив холодний…
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! — Та…