Я вже п’ять років не спілкуюся зі своєю мамою. Спочатку було дуже важко на душі, але в одну мить мати стала для мене чужою людиною.
Жили ми у селищі міського типу. Мама працювала бухгалтером на цегельному заводі, тато водієм на підприємстві. Мені було дев’ять років, коли народився брат. І ось тоді й почалися проблеми у нашій родині.
Мама вирішила, що маю більше часу, ніж у неї, бо тато на роботі, а вона з маленькою дитиною. Я прибирала в будинку, годувала всю домашню живність, а мати виходила з маленьким братом на руках і тільки командувала. Якщо я щось робила не так, вона здіймала крик, могла й обізвати, а одного разу навіть товкнула. Щоправда, згодом сказала, що я її довела.
У її розумінні це було вибачення. Потім за мною закріпилися обов’язки ще й брата із садка забирати.
Згодом почалися конфлікти вже між батьком і матір’ю, і він пішов до іншої жінки. Я його не звинувачую, витримати характер мами було нелегко.
Після цього вона переключила всю злість на мене. Може тому я так рано вийшла заміж (18 років), щоб просто втекти з дому. Чоловіку я нічого не розповідала, продовжувала їздити до мами щовихідних, допомагати по господарству, навіть гроші давала. Як же, мати пенсіонерка, а те, що в нас уже двоє дітей, її не турбувало.
Брат розумніший за мене виявився. Одружився, і коли мама почала лаятися з невісткою, поїхав у місто і перестав спілкуватися. Я спочатку совістила його, мати ж переживає, а він відповів, що, крім себе, вона нікого не любить, а переживає, бо сусідів соромно, що син відмовився. Я пізніше тільки зрозуміла, як він мав рацію.
Того дня ми приїхали раніше, ніж зазвичай, і не застали матір удома. Вийшла сусідка і почала розповідати, як мати скаржиться на нас із чоловіком, що приїжджаємо тільки за сумками, що ні, хоч копійкою допомогли б. Чоловік стояв і мовчки дивився на мене. Потім сів у машину і сказав, що ми їдемо. Але з півдороги я його все ж таки вмовила повернутися, адже мати засмутиться, та й сусідка скаже, що ми були.
Мати вже була вдома і напала з докорами, що пізно приїхали, а вона лежала хвора, але довелося вставати, бо більше нема кому козу та курей нагодувати. Вона ідеально зображала з себе хвору, а чоловік не витримав і сказав: «Як ви така хвора з дому пішли. Ми приїжджали, нас та сусідка бачила, а потім просто до магазину від’їхали». Мати остовпіла, почервоніла, потім почала нас ображати різними словами.
З того часу ми не спілкуємося. Вона одного разу зателефонувала, але я сказала, що тепер вона повинна розраховувати тільки на себе.
