Ненавиджу свою матір. Історія як з’ясовується не така вже й рідкісна. Виховання матері повністю знищило в мені прийняття інтимного життя. Мені зараз трохи за 40 років. Я виховую сина одна. Було два шлюби і обидва розсипалися. Причина в мені, моєї холодності.
Мати виховувала мене в дивному поєднанні суворості, контролю та сором’язливості. З дитинства вона вчила мене, що все, буквально все соромно. Коли у підлітковому віці я вивчала своє тіло перед дзеркалом, і вона мене заставала, то наказувала, давала по руках, по щоках, називала дівкою, говорила, що я піду по руках. У неї взагалі була нав’язлива ідея, що я стану гуляючою.
Фарбуватися не можна, з хлопцями, якщо розмовляла та кокетувала, покарання, не випускала з дому, проводила до школи чи інституту за ручку. Улюблена фраза, яку вона постійно говорила: «хлопцям тільки від тебе щось і треба». Мабуть, якби можна було мене замотати в паранджу,так би і зробила.
З першим чоловіком я познайомилася по її вказівці (син її однокурсниці). Мені він подобався, але я ще нічого не розуміла до ладу. Ми гуляли, розмовляли, коли виникло питання про переночувати, я трохи обурилася (як він міг мені запропонувати таке, я бережу себе для чоловіка). Хлопець витлумачив це по-своєму і почав доглядати з новою силою, зробив пропозицію.
Ми одружилися. Чи треба говорити, що інтимне життя не задалося. Починалося все добре, а потім як стопор та істерика, дика раптова огида, страх до трясучки. Чоловік був неприємно здивований, але ще три роки ми намагалися безуспішно налагодити наше життя. Потім він здався і ми розлучилися.
Ми з ним і я одна до кого тільки не ходили, що тільки не робили, але марно. Потім я кидалася від чоловіків довго, мати була поруч і все свербіла, що вже мені багато років треба народжувати, потерпіти трохи і народити для себе, а потім уже тобі чоловіки не будуть потрібні.
Я не хочу переказувати все, що вона робила, казала, вселяла. Я від’їжджала до іншого міста зустрічалася з чоловіками, але мене кидали з тієї ж причини. Потім я вийшла вдруге заміж за коханням і відразу дізналася, що чекаю дитину, під пристойним приводом, догляду за сином, я виправдовувала свою поведінку в ліжку, поки чоловік сам не забив на сполох. Мені довелося йому розповісти.
Звичайно, були й звинувачення з його боку, що я приховала, але ми також ходили лікарями ендокринологам, психологам, і навіть до психіатрів, тренінги, фізпроцедури та інше. Зрештою, я сама відпустила чоловіка, тому що йому було дуже важливо бачити від мене реакцію у відповідь. Зрештою, я потрапила до відомого професора, і після довгих сеансів він видав мені результат, якщо сказати просто кажучи — вторинна холодність.
Тобто мати сформувала такий сильний рефлекс відторгнення, що зняти його, напевно, може лише «диво». Сільська бабка взагалі сказала, що може стати трохи легше, коли матері не стане на світі і то не факт.
Після цього в мені почала зріти люта ненависть до матері, та й до батька, котрий жодного разу зі мною не поговорив, нічого не розповів про взаємини людей. Я симпатична, на мене звертають увагу, я іноді закохаюся, але вже в цю воду входити не хочу, не хочу звинувачень, натяків, розлучень, знову переживань. У голові стоїть свинцевий блок на близькість із чоловіком. Радуйся мамо, тепер я точно по руках не піду!
