Зараз мені 45 років, я сиджу у своїй оселі і згадую все своє життя. Все своє життя я була кар’єристкою, і кар’єру завжди ставила найвище.
Спочатку це був спорт, мама виховувала з мене спортсменку і хотіла, щоб я була найкращою. На жаль, а може й на щастя, зараз складно вже сказати, травма поставила хрест на моєму спортивному майбутньому та мріях мами.
Після спорту я здобула вищу освіту, і після важких 90-х змогла спочатку відкрити свою справу, а потім і підняти її до значних висот. Усім цим я задоволена. А тепер про те, про що я жалкую досі.
Я живу одна, ні, звичайно, у мене є родичі, брат із сестрою, а ще купа племінників, але своєї родини коханого чоловіка і своїх дітей немає, а винна я в усьому сама.
Я була за чоловіком, чоловік був м’якою доброю надійною і люблячою людиною, а я була зарозумілою характерною безмозкою дурепою. Я вважала чоловіка ганчіркою.
Певного моменту я закрутила роман з партнером по бізнесу і після тривалих зрад розлучилася з чоловіком. Коханець виявився поганою людиною і мало не відібрав мій бізнес, але я змогла відстояти своє і відігратися на ньому за все сповна.
Після цього були ще чоловіки та стосунки різного ступеня за невдалістю, але щастя я так і не знайшла. Останній мій обранець був молодший за мене на 11 років, я хотіла подарувати йому дитину і бачила з ним своє життя, але проблеми зі здоров’ям, мої ревнощі та постійні скандали зробили свою справу і він просто пішов.
А зовсім недавно я бачила свого колишнього чоловіка з дружиною дітьми та онуками.
Зараз я дуже шкодую про все, багато чого переосмислила і багато чого зрозуміла, але, на жаль, надто пізно. У мене є майже все і одночасно нічого, мені не потрібні ні гроші, ні умови, ні бізнес, я б все віддала за сім’ю, дітей та коханого чоловіка, ось тільки вже пізно.
Я сама собі споганила життя. Таких як я називають «сильна незалежна жінка», а за фактом ми дурні, які за своїм характером егоїзмом, тупістю та упертістю не хочуть бачити нічого.
Ось і залишається писати анонімно свою історію на подібні сайти, пити дорогі напої, палити та шкодувати, страшно шкодувати про те, що сама зруйнувала своє життя.
Двадцять років тому, коли над селом Спасівка стояла густа серпнева спека, а повітря густо пахло…
— Ганнусю... а чого це в тебе чоловік такий похмурий? — ледь чутно спитала я,…
Якось зібралися ми з коліжанками дитинства — давнім дівочим товариством, четверо нас. Усі вже на…
Ганнуся замолоду була такою, що хоч з лиця воду пий. Висока, ставна, коса русява аж…
— Мамо, ну ти що, справді не розумієш? Не можу я в такому вигляді на…
Мені 60 років. І я вперше за багато літ зважилася кудись поїхати не у справах,…