Зараз мені 45 років, я сиджу у своїй оселі і згадую все своє життя. Все своє життя я була кар’єристкою, і кар’єру завжди ставила найвище.
Спочатку це був спорт, мама виховувала з мене спортсменку і хотіла, щоб я була найкращою. На жаль, а може й на щастя, зараз складно вже сказати, травма поставила хрест на моєму спортивному майбутньому та мріях мами.
Після спорту я здобула вищу освіту, і після важких 90-х змогла спочатку відкрити свою справу, а потім і підняти її до значних висот. Усім цим я задоволена. А тепер про те, про що я жалкую досі.
Я живу одна, ні, звичайно, у мене є родичі, брат із сестрою, а ще купа племінників, але своєї родини коханого чоловіка і своїх дітей немає, а винна я в усьому сама.
Я була за чоловіком, чоловік був м’якою доброю надійною і люблячою людиною, а я була зарозумілою характерною безмозкою дурепою. Я вважала чоловіка ганчіркою.
Певного моменту я закрутила роман з партнером по бізнесу і після тривалих зрад розлучилася з чоловіком. Коханець виявився поганою людиною і мало не відібрав мій бізнес, але я змогла відстояти своє і відігратися на ньому за все сповна.
Після цього були ще чоловіки та стосунки різного ступеня за невдалістю, але щастя я так і не знайшла. Останній мій обранець був молодший за мене на 11 років, я хотіла подарувати йому дитину і бачила з ним своє життя, але проблеми зі здоров’ям, мої ревнощі та постійні скандали зробили свою справу і він просто пішов.
А зовсім недавно я бачила свого колишнього чоловіка з дружиною дітьми та онуками.
Зараз я дуже шкодую про все, багато чого переосмислила і багато чого зрозуміла, але, на жаль, надто пізно. У мене є майже все і одночасно нічого, мені не потрібні ні гроші, ні умови, ні бізнес, я б все віддала за сім’ю, дітей та коханого чоловіка, ось тільки вже пізно.
Я сама собі споганила життя. Таких як я називають «сильна незалежна жінка», а за фактом ми дурні, які за своїм характером егоїзмом, тупістю та упертістю не хочуть бачити нічого.
Ось і залишається писати анонімно свою історію на подібні сайти, пити дорогі напої, палити та шкодувати, страшно шкодувати про те, що сама зруйнувала своє життя.
«От уже дожився на старість… До власної будки треба городами пробиратися, як тому злодію!» Старий…
Повітря над річкою ніби застигло. Парувало так, що дихати було нічим, а з-за лісу вже…
Я дивилася на годинник і відчувала, як усередині щось обривається, залишаючи по собі неприємну, холодну…
— Ми сваримося не через те, що я зараз сиджу вдома з дитиною. І навіть…
Сергій переступив поріг, старанно роблячи вигляд, що абсолютно тверезий. Але ж хіба жінку, з якою…
«Ну що, Петрівно, здала свою трудову вахту? Хата вже порожня?» — голос моєї двоюрідної сестри…