Після 10 років шлюбу, я зрозуміла, що моя бабуся була права, коли після знайомства з моїм майбутнім чоловіком сказала: «він тобі не пара», я тоді образилася, відповіла їй, що це пережитки минулого, що треба виходити заміж за коханням, а не за розрахунком

Тільки після десяти років шлюбу, я зрозуміла, наскільки права була моя бабуся, коли після знайомства з моїм майбутнім чоловіком сказала: «він тобі не пара». Я тоді образилася, відповіла їй, що це пережитки минулого, що треба виходити заміж за коханням, а не за розрахунком.

Всі ці роки я вважала, що щаслива у шлюбі, навіть коли було важко з грошима і мені довелося самій тягнути на собі всю сім’ю. Чоловік звичайний робітник на будівництві, я ж за ці роки створила свій маленький бізнес, пропонувала йому разом займатися цим, але він сказав, що це не для нього, звик відпрацювати і спокійно йти додому, ні за що не думаючи і не відповідаючи.

Освіти в нього немає, і саме це тоді мала на увазі моя бабуся, сказавши, що ми різні, і прагнення у нас не співпадають. Я вирішила, що нічого страшного, якщо кожен із нас зароблятиме там, де вміє і хоче, і спочатку це ніяк не впливало на наші з чоловіком стосунки.

Але згодом чоловік став при кожній нагоді говорити: «ти ж у нас розумна ділова жінка, а я хто, так собі, звичайний робітник». Але ж йому ніхто не заважав закінчити на той час, хоча б технікум, а навіть навпаки, я неодноразово пропонувала йому піти вчитися і працювати разом зі мною, але простіше тепер звинуватити мене в усьому.

Чоловік не цінує того, що сім’я нічого не потребує, хоча я ніколи не говорила, що це тільки моя заслуга. Останнім часом сварки почастішали, чоловік іноді, на зло мені, приходить додому, і починає мене ображати, а потім їде на ніч і на всі вихідні до своїх батьків.

Не знаю, що він там їм розповідає, але тепер свекруха звинувачує мене в тому, що я йому зраджую, каже, що це я у всьому винна, що для мене гроші та робота важливіша за сім’ю. Розлучатися не хочу, я люблю чоловіка, але як налагодити стосунки у сім’ї, не знаю.

Коли у нас не було грошей, я ж йому не дорікала, що він не може забезпечити сім’ю, що я не могла собі дозволити купити ні одяг, ні навіть нову сумочку.

Я сама знайшла вихід, тепер ще й винною виявилася. Може й справді — це те, що називають нерівний шлюб?