Не хочу руйнувати свою сім’ю, але й жити без першого кохання більше не можу.
Я одружена вже як десять років. У нас двоє дітей. В юності я дуже любила хлопця, думала, що і йому подобаюся. На жаль, так у нас із ним нічого й не вийшло.
Але я його й досі не можу забути. Тільки одна думка про нього змушує мене швидко дихати та все стискається всередині.
Ми почали з ним листуватися до глибокої ночі. Вийшли якось на розмову про кохання в юності, і він мені зізнався, що я була його першим справжнім коханням. Я йому написала, що мої почуття не минули, і я розумію, що це все неправильно.
Він відповів, що боїться зіпсувати мені життя, і запропонував спілкуватися по-дружньому. При цьому постійно натякає, що і в нього теж є щось до мене.
Ми переписувалися з ним довго, але два дні суцільна тиша. Я божеволію. Мені дуже боляче. Так, у мене сім’я, але в мене таке почуття, що я без нього гину. Що мені робити? Я не хочу зруйнувати сім’ю, але життя без нього — суцільна порожнеча. Я просто нещаслива.
Світлана, 34 роки
