Мене зачепила сповідь сина про те, що він міг би зненавидіти свою матір через хворобу. Легко міркувати тим, хто не стикався із хворобою рідних. І не фізичною, а коли людина не пам’ятає, хто вона і нікого не впізнає. Навіть стає агресивною та небезпечною.
Моєму батькові 78 років. І він явно не в собі. Раніше він жив один у двокімнатній квартирі. Мами моєї не стало десять років тому. Після цього батько тривалий час переживав. Мама була лежача. У неї вже були метастази, і вона згоряла з кожним днем дедалі більше. Батько після цього довго переживав і сам переніс серцевий напад.
Після хвороби він дуже змінився. Постійно забував про каструлю на плиті і влаштовував кілька разів пожежу. Я втомився розриватися між ним та своєю родиною. Вони були проти, щоб забрати батька до нас. Сказали, що не знають, чого від нього чекати. Якщо він сам за себе не відповідає. І мені довелося здати його до спеціального інтернату.
Мені шкода батька. Я розумію, що з кожним може статися подібне. Але все ж таки в інтернаті він під наглядом. А я втомився. Останнім часом він почав ходити під себе. Моїй дружині не подобалося, що я приношу його речі прати до нашої квартири. І в нас виникали часті скандали. Та й діти сказали, щоб я не переживав. Адже інтернати та будинки для літніх людей і створені для цього.
Відвідую батька раз на місяць. Він уже не впізнає нікого. Він може дозволити собі не впізнати мене і кинутися на мене зі своїм ціпком. Злить це все, звичайно. Намагаюся зрозуміти. Але мені хочеться запам’ятати свого батька здоровим, а не божевільним старим.
Сам би я не хотів, щоб мої діти витрачали на божевільного батька час та енергію. Мої діти не засуджують мене. І це важливо. Речі батька ми вивезли на дачу. У його квартирі мешкає старший син із дружиною. Вони чекають на первістка.
— Мамо, Богдан з нами їхати не хоче. На кухні пахло печеною картопелько з свіжим…
У тісній кімнатці пахло теплим молоком і дитячою присипкою, але з коридору все одно тягнуло…
— Павле! Ану виходь, паразите! Я знаю, що ти в неї! Виходь, кому кажу, бо…
— Ну от скажи мені, як так можна? Хіба ж у неї замість серця камінь?…
— Асю, ну хоч би на вихідні приїхала, чи що? Так я вже скучила за…
Мама подзвонила саме тоді, коли Дарина гріла в мікрохвильовці вчорашній борщ. Кришка контейнера запотіла, коридор…