Ми з чоловіком одружилися 2 роки тому. Чоловік казав, що ми поживемо якийсь час із його сім’єю, і я наївна в це повірила, хоча моя мама сказала, що він мене там назавжди залишить.
І ось уже триває третій рік, як ми живемо з його мамою, батьком і його сестрами. Мене рятує його батько, він мене любить і не дає свекрусі особливо на мене кричати. Але все одно я не можу більше так жити, все на мені.
Таке відчуття, що його сестри – це мої діти. До школи відвези, зі школи привези, уроки перевір, на гуртки відвези, з гуртків привези, прибирання, приготування все це на мені.
Мало того, мій чоловік ще й дає всю зарплату не мені, а своїй мамі.
Коли я питаю, навіщо він так робить, чоловік відповідає: «це моя мама, вона їх збирає, і він додав, що я теж маю давати якусь частину зі свого бізнесу його мамі». Я категорично відмовила, сказавши, що це мої гроші, і вони мають бути у мене, тому що є елементарні речі, які я маю купувати, і просити свої ж гроші у його мами я не хочу.
На цьому грунті у нас стався скандал, і я ще сказала, що краще я гроші віддаватиму своїй мамі, так як у моїх батьків я єдина дочка і допомагаю їм тільки я. Чоловік розлютився, почав кричати: «Ти віддаватимеш усі гроші моїй мамі, якщо буде потрібно!».
Мене це дуже образило і я вже починаю замислюватися про розлучення, тому що терпіти це я не маю наміру, а моя свекруха любить підливати олію у вогонь і говорити про моє нахабство і зухвалість.
Підкажіть, будь ласка, що мені робити? Я дуже його люблю, і він мене теж любить, просто в обох дуже сильний характер і не можемо знайти компроміс.
Двадцять років тому, коли над селом Спасівка стояла густа серпнева спека, а повітря густо пахло…
— Ганнусю... а чого це в тебе чоловік такий похмурий? — ледь чутно спитала я,…
Якось зібралися ми з коліжанками дитинства — давнім дівочим товариством, четверо нас. Усі вже на…
Ганнуся замолоду була такою, що хоч з лиця воду пий. Висока, ставна, коса русява аж…
— Мамо, ну ти що, справді не розумієш? Не можу я в такому вигляді на…
Мені 60 років. І я вперше за багато літ зважилася кудись поїхати не у справах,…