Це не зовсім сповідь, а просто хочу вилити душу. Наші сусіди — звичайні люди похилого віку, які перетворилися на бабусю і діда, що втратили розум. Рік уже так живемо та мучимося.
Бабуся в демнції, весь час кричить, ніби ріжуть, вона шукає то чоловіка, то маму, то своїх якихось дівчат. Чоловік її чи вдома на неї кричить, або ховається десь. Я ще нічого, якось морально ставлюся до цього, як до радіо, а от дружина і дитина не сплять, прокидаються.
Їхня донька живе по сусідству. Я підходив кілька разів, просив по-людськи запросити лікаря, щоб виписали заспокійливе, або снодійне, щоб хоча б уночі спати. Але дочка сказала, що ліки їй не допомагають. Запах у під’їзді періодично відповідний – у неї фекальна стадія. А буває, що вона і в під’їзді може наваляти.
Ми просто втомилися від цього. Квартира в іпотеці не продати просто так. Піду додому, повечеряю під крики бабки.
Двадцять років тому, коли над селом Спасівка стояла густа серпнева спека, а повітря густо пахло…
— Ганнусю... а чого це в тебе чоловік такий похмурий? — ледь чутно спитала я,…
Якось зібралися ми з коліжанками дитинства — давнім дівочим товариством, четверо нас. Усі вже на…
Ганнуся замолоду була такою, що хоч з лиця воду пий. Висока, ставна, коса русява аж…
— Мамо, ну ти що, справді не розумієш? Не можу я в такому вигляді на…
Мені 60 років. І я вперше за багато літ зважилася кудись поїхати не у справах,…