Влаштувавшись після навчання на хорошу роботу, і роблячи все для кар’єрного зростання, я навіть уявити не могла, що стану домогосподаркою. Після появи сина я планувала побути вдома не більше півроку, а потім взяти няню і повернутися на роботу.
Тим більше, що в компанії, де я працювала, завжди були не погані перспективи. Але за той час, що я була вдома з дитиною, я звикла, що нікуди не поспішаю.
Раніше зі сніданком я не встигала і, випивши каву, ми з чоловіком роз’їжджалися своїми офісами. Зараз же маю час приготувати чоловікові сніданок, провести його на роботу, а потім займаюся дитиною та домашніми справами.
І почала думати, що я й далі хочу жити також. Але згадувала витрачені роки на навчання, добру посаду, стало шкода все це втрачати.
Та й було соромно й не звично сидіти вдома та не працювати. Подумала, що скажуть батьки, особливо свекруха.
Але зненацька мене підтримав чоловік після чергового вибору няні. Він сказав, що дитині потрібна мати, а не чужа людина.
І я згодна з ним. Всі мої подруги не можуть зрозуміти, як це я могла проміняти кар’єру на роль домогосподарки і весь домашній клопіт звалити на себе.
А мені подобається робити затишок та чистоту в будинку, готувати нові страви, підбирати подушки, миючі засоби та сортувати білизну після прання. Раніше в мене на це не було часу і, крім роботи, вже ні на що не було сил.
Дні миготіли, схожі одне на одного, не встигнеш озирнутися, а тижня вже нема. І, як не дивно, саме зараз мені стало цікавіше жити, у мене на все вистачає час.
У мене спокійне життя, чоловікові теж це подобається. Він приходить після роботи та може спокійно відпочивати.
У вихідні у нас стало більше часу проводити всією сім’єю разом, тим більше, що зарплати чоловіка нам вистачає. Тепер ми не витрачаємо грошей на напівфабрикати, а я все роблю сама із задоволенням. Я щаслива, що вибрала сім’ю, а не кар’єру.
— От чесно вам скажу: я ще тоді, у день знайомства з його родиною, нутром…
Ірина виросла у звичайній робітничій сім’ї. Її мати, Галина Семенівна, все життя пропрацювала кастеляншею в…
— То що, нам знову до твоєї мами пакувати валізи?! — грізно, аж із металом…
— Усе б нічого, якби не одне «але»: дітлахи — то ж моєї старшої сестри…
— Ну просто збожеволіла, чесне слово! Іншого пояснення я не знаходжу, — бідкається Олена своїй…
Ризиковано, звісно, не дочекавшись темряви, йти до Зіньки — з сусідських вікон усе видно як…