Виїхавши десять років тому з маленького містечка, я нарешті досягла того, про що мріяла. Працюю в центральному офісі іноземної компанії та планую здобути другу вищу освіту

У мене немає дітей, і найближчим часом я не планую їх. На першому плані маю кар’єру.

Виїхавши десять років тому з маленького містечка, я нарешті досягла того, про що мріяла. Працюю в центральному офісі іноземної компанії та планую здобути другу вищу освіту, потім просування кар’єри до начальника відділу збуту та стажування за кордоном.

І піти зараз у декретну відпустку, отже, перекреслити всі досягнення. Мене відразу обженуть конкуренти, а я не хочу втрачати своє місце.

Не для цього я навчалася і сиділа в офісі навіть у вихідні, щоб тепер займатися дитиною. Батьки кажуть, що краще я залишилася б у рідному селищі, вийшла заміж за однокласника, з яким і розлучилася, бо він не хотів їхати до столиці.

Вони вважають, що це є нормальне життя, а не те, що зараз у мене. Але таке спокійне життя не для мене.

Я люблю бути в центрі уваги, працювати і досягати результатів. Я розумію, що мамі та татові хочеться онуків, але дитину я плануватиму, коли досягну поставленої мети.

Зароблятиму стільки, щоб моя дитина ні чого не потребувала. Поки мене підтримує і мій хлопець, у нас громадянський шлюб і оформляти стосунки офіційно поки що не хочемо.

Живемо собі і працюємо для досягнення поставленої мети. Коли приїжджаю до батьків, то зустрічаючи своїх однокласниць, у яких сім’я та діти розумію, як правильно я вчинила, що поїхала.

В однієї проблеми з дитиною потрібна операція, в іншої чоловік без роботи, але регулярно випиває та скандалить. Хоча в школі вони мріяли не про це, але кожна розпорядилася своїм життям як змогла.

Я їх не засуджую, а навпаки співчуваю. Але не можу зрозуміти їх жалю до мене, що я не маю дітей.