Мені не подобається, як батьки опікують мого чоловіка. Після весілля ми переїхали жити до батьків чоловіка, бо вони мають велику трикімнатну квартиру, а знімати для нас зараз непосильно. Ми дружно живемо, зі свекром у мене взагалі чудові стосунки.
З того часу, як у нас з’явилася донька, батьки чоловіка мені у всьому допомагають, я завжди можу вільно вийти зустрітися з кимось і сходити у своїх справах. Коли дочка була зовсім крихіткою, ми зі свекрами підміняли одне одного біля ліжечка. Тобто вночі, якщо донька плакала, до неї по черзі вставали я, свекруха чи свекор.
У чоловіка в очах його батьків склався образ годувальника та інтелектуала. Він працює хірургом, рано йде, пізно повертається, часом взагалі залишається з колегами розпити те, що подарували вдячні пацієнти.
Він настільки звик, що вихованням дитини займаємося тільки ми з його батьками, що коли я прошу його у вихідний день збігати за молоком доньці, він просто йде в кімнату до батька і просить його виконати моє прохання.
Коли дочка була меншою і починала плакати через щось, чоловік підходив до когось із нас трьох і просив зробити так, щоб це припинилося.
Часто буває навіть, що я прошу чоловіка буквально хоча б потримати дитину, але в цей час підбігає його мати і каже, що, мовляв, краще це зробить вона, бо її син і так дуже на роботі втомлюється. Те саме вона робить і після будь-якого іншого мого прохання до нього.
Хоча чоловік і сам не горів займатися доглядом за дитиною, але його мати ще більше переконала його в тому, що цей підхід більш ніж нормальний. У той же час, якщо раптом колись чоловік мені чим і допоможе, то його мати чи не кричить «браво», розпливаючись в розчуленні від того, який її синок чудовий тато.
Мене таке їхнє ставлення до мого чоловіка дуже дратує, бо це робить його ще більш безвідповідальним. Я думаю, що спільне проживання з батьками його дуже розбещило. Якби ми жили тільки вдвох, то йому банально було б нікому передавати далі по ланцюжку мого прохання, і він був би змушений хоч іноді допомагати та брати участь у вихованні доньки.
