Моє дитинство пройшло у невеликому містечку, де кожен знав кожного. Моя мама виховувала мене сама, адже батько пішов з сім’ї, коли я була ще зовсім малою.
Вона працювала на двох роботах, щоб забезпечити нам більш-менш пристойне життя. Відтоді я зрозуміла, що таке відповідальність і самостійність. З шістнадцяти років я працювала на різних підробітках, щоб допомогти мамі і хоч трохи полегшити її тягар.
Після закінчення школи я вирішила залишитися в рідному містечку і не йти до університету. У нас просто не було грошей на оплату навчання, а мама потребувала моєї допомоги.
Я працювала в місцевому салоні краси, радіючи, що можу бути корисною. Але до двадцяти років я зрозуміла, що вигоріла.
Повернення додому під дощем або снігом, втома від вередливих клієнтів і начальства, яке постійно затримувало зарплату, змусили мене шукати інші варіанти. В таких умовах було дуже тяжко працювати.
Випадково натрапила на курси бухгалтерії, які можна було закінчити дистанційно. Я вирішила спробувати і закінчила ці курси.
Тепер я могла працювати вдома, і це було справжнє полегшення. Мама раділа не менше за мене, адже я більше не мусила схоплюватися о сьомій ранку і витрачати гроші на проїзд.
Одного разу на вечірці я познайомилася з Андрієм. Ми швидко знайшли спільну мову, і він захоплювався моїм вибором працювати дистанційно.
Він часто говорив, як би він сам хотів мати таку можливість, але його робота вимагала постійної присутності в офісі. Через рік ми одружилися, і все здавалося ідеальним.
Але вже після весілля з’ясувалося, що його мати, Ольга Павлівна, була категорично проти мого способу життя. Під час однієї з розмов за вечерею вона почала мене критикувати:
– Що це за робота така? Сидиш вдома цілими днями і нічого не робиш!
Свекор підтримав її:
– Та всі б хотіли так сидіти, – сказав він, потягуючись.
Навіть Андрій, трохи посміхнувшись, додав:
– Так, це було б непогано.
Ольга Павлівна глянула на нас і заявила:
– Треба працювати в нормальному місці, щоб запис у трудовій книжці був.
Я поспішила виправдатися:
– У мене є трудова книжка.
Але це не допомогло. Вона продовжувала:
– Щоб людям було не соромно у вічі дивитися! Що це за робота – сидіти вдома і горб нарощувати.
Це було дуже несправедливо. Я тричі на тиждень відвідувала фітнес-зал, щоб підтримувати форму і зберігати здоров’я.
– І які там гроші! – додала вона зневажливим тоном.
Чоловік здався мені поглядом, і я вирішила промовчати. Але всередині я кипіла від обурення.
З того часу Ольга Павлівна почала мене всіляко ображати і налаштовувати Андрія проти мене:
– Це ж ганьба, а не дружина! Хоч би вдома господарювала, якщо без діла сидиш.
Андрій намагався її переконати, що моя робота теж важка і вимагає багато зусиль, але вона не слухала.
– Треба працювати, а не штани вдома просиджувати! – огризалася свекруха.
Я більше не могла терпіти її нападки:
– Що ви собі дозволяєте? У мене зарплата більша, ніж у Андрія!
Це було зайвим. Я втратила підтримку чоловіка, а свекруха ще більше налаштувала його проти мене. Я пішла додому, але через півгодини Андрій прийшов додому і почав сваритися зі мною. Найприкріше, що я не змогла донести свою правду ні до свекрухи, ні до чоловіка.
Чи варто й далі себе виправдовувати, якщо всі проти мене? Можливо, настав час подумати про своє власне щастя і перестати догоджати іншим?
