Завжди чула, що мама – це святе, і її треба любити. Я люблю свою матір, але не можу забути образи, які вона мені завдала.
Коли мені було шість років, я вирішила, що хочу стати артисткою. Поки мама була на роботі, а бабуся займалася своїми справами, я нафарбувалась маминою косметикою, пов’язала гарний шовковий шарф. Потім приготувала собі сцену з диванних подушок, прикрасила кімнату і навіть вигадала свій перший у житті вірш про маму.
Я уявляла, що вона прийде, а тут я вся така гарна, розповім вірш, мама розплачеться від щастя та гордості за свою дочку і плескатиме в долоні. Вона багато працювала. Я пам’ятаю, як сумувала і постійно чекала на неї.
Я сподівалася, що мій виступ і вірш зворушать її, і ми весь вечір розмовлятимемо, гратимемо і обійматимемося. А коли мама прийшла, то побачила безлад і мене, вимазану її косметикою. Вона навіть не дала мені розповісти поезію.
Піввечора я слухала, яка я безглузда, що в мене в голові тільки одна звивина, чому їй дісталася така недолуга дочка, яка з мене артистка мене навіть у двірники не візьмуть. Другу половину вечора я проплакала, але вона цього не бачила, бо пішла «знімати стрес» до подружки».
Досі образа живе всередині мене. Весь час я підсвідомо намагаюся довести мамі, що я не безглузда, що можу досягти успіху. Саме тому я стала юристом (для мами це найшанованіша та найприбутковіша професія), але робота мені не подобається.
Артисткою, звичайно ж, я не хочу бути, а ось із дітьми займаюся із задоволенням. Люблю малювати, робити різні вироби. Вчитися на педагога навіть не думала, мама засуджувала «жебраків вчителів».
Ми ніколи не згадуємо того випадку з мого дитинства, але я відчуваю, що мати пам’ятає цей епізод «виховання». Не знаю, кається чи ні, але розуміє, що образа у мене на неї є й досі.
У нас із нею немає довірчих стосунків, задушевних розмов. Вона живе сама, я купила собі квартиру, мати зрозуміла, що я не хочу бути з нею разом і не наполягала. Мені дуже шкода, що ми чужі один одному люди.
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні стояв…
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від тебе…
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив холодний…
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! — Та…
Я вже давно помітила одну дивну річ. Шлюби іноді розвалюються не від великих потрясінь. Не…
Я тільки зняла пальто в передпокої, коли з кухні донісся гучний гуркіт. Вова грюкнув порожньою…