Вже тиждень сперечаємось із дружиною з приводу імені дитини. Вона наполягає на тому, що мати повинна сама називати дитину, бо вона виношує її під серцем. Але я теж не стороння людина, батько все-таки. Я не згоден з такою точкою зору, вважаю дружину егоїсткою. Та й син у нас буде! Мій брат із дружиною домовилися, що дівчинку називає вона, а хлопчика він сам. Племінницю звуть Маргарита, що братові зовсім не подобається, але договір треба дотримуватись. Чекає на сина, щоб вибрати ім’я.
Я теж запропонував дружині так вчинити, але вона відповіла, що не збирається копіювати чужу поведінку. Я намагався обговорити це з тещею, бо вона якось мені розповідала, що в них із батьком була схожа суперечка. Мати дружини вважає, що ми не ім’я обираємо, а просто намагаємось однеодного перевперти, а подружжя має йти на компроміс.
Я з нею погоджуюсь, але нехай вона вплине на свою дочку спочатку. Відчуваю, що ми не зможемо разом назвати сина, і мені доведеться поступитися. Мій батько каже, що йому було байдуже, яке ім’я буде у мене, як мати назвала, так і звик. Сказав, що я вигадав проблему на рівному місці, і треба думати про здоров’я, а не про такі дрібниці.
Я з ним не погоджуюсь, мене назвали Валентином, що мені зовсім не подобається. Як мене тільки не називали в школі однокласники і серед них найневинніші – Валько та валянок.
Запитав кількох одружених друзів та колег, які вже мають дітей, як вони вирішували це питання. Майже у всіх дітей називали дружини, тільки один сам вибрав ім’я синові, але тут так збіглося, що й дружині воно сподобалося. Одні змирилися з цим, інші пам’ятають образу та кажуть, що радість від народження дитини була зіпсована. У мене таке ж відчуття, хоч дуже тішився, коли дізнався, що буде син.
Підозрюю, що дружина хоче назвати сина Андрієм на честь свого брата, якого давно не стало. Якщо це так, то я сам запишу те ім’я, яке подобається мені або перше, що трапилося. Я не забобонний, але чув, що так чинити не можна. Краще перестрахуватись.
