Коли я починала зустрічатися з чоловіком, у мене не було до нього глибоких почуттів, але чим ближче я його дізнавалася, тим більше починала перейматися повагою. Потім повага почала переростати в кохання, адже я відчувала, що людина віддає, намагається і ставить мої інтереси на перше місце.
Мені теж захотілося віддавати, намагатися зробити нашу хату затишною, оточити його турботою та любов’ю. Пройшло вже 12 років відколи ми познайомилися, і я ні дня не пошкодувала про свій вибір. Подруги іноді запитують: «Як ти можеш жити з такою прискіпливою людиною?».
І справді у кожного свої недоліки, але я навіть не можу з ним лаятися тому, що згадую найскладніші моменти в нашому житті. Він був поряд зі мною після важких операцій, під час появи дітей – підтримував, носив на руках, був поряд, оберігав. Я просто не можу лаятись і злитися на нього.
Не потрібно шукати ідеального чоловіка, потрібно шукати того, хто поважає тебе. Дуже сумно читати сповіді про нелюбих чоловіків тому, що «стало нудно», «пошкодувала» — адже тільки від нас залежить як ми будуватимемо світ навколо себе.
— Ти це серйозно, мам? Першоквітневий жарт, чи що? Так вже кінець місяця на дворі!…
Здається, у двадцять років у кожної дівчини замість очей — рожеві скельця, а в голові…
— Ти кого це в двір привів?! — Ганна Василівна так і завмерла на ґанку,…
— Мамо! Дідусь приїхав! Двері відчинила дівчинка років п’яти. Худенька, у яскраво-жовтих колготках, із розмальованими…
Мені шістдесят один. Я ніколи не належала до тих жіночок, що оббивають пороги поліклінік від…
Знаєте, як воно буває, коли чоловік закоханий до нестями? Він тоді ладен і зірку з…