Подруги із захопленням розглядали фото, базікаючи без зупинки: — Ох, яка люстра фантастична, мабуть, дуже дорога

Назар та Катерина орендували квартиру майже в самому центрі міста.
— Подобається?, — запитав він, ледь встигнувши відчинити перед нею двері.

Квартира була величезна, шикарна.
— Ну ти даєш, — здивувалася вона, — Це приголомшливо, а дивись, який вид із вікна!

— Але це ж шалено дорого?
— Ти знаєш, дивно, але не дуже. Мені здав цю квартиру старий. Сказав, що живе за містом на старій дачі.

— Та гаразд, яка різниця, мені тут дуже подобається, — Катерина подивилася на нього завзятими теплими карими очима.

Вранці він поїхав рано, вона ж, випивши кави, вирішила зустрітися з подругами. Після його від’їзду їй стало незатишно в чужій, ще не обжитій квартирі. Не вистачало затишку, полиці були напівпусті, на кухні все було якось наче в апартаментах, де ніхто не користується кухнею.

Кілька разів навіть виникло неприємне відчуття, ніби хтось стоїть за спиною, але Катерина відігнала ці думки. Зробивши кілька вдалих селфі на тлі картин та антикваріату, вона вдяглася і поїхала на зустріч.

Подруги із захопленням розглядали фото, базікаючи без зупинки:
— Ох, яка люстра фантастична, мабуть, дуже дорога.

— Подивися, які картини, ой, а це хто? Дивись, тут хтось стоїть за твоєю спиною.
Вона глянула на фото. І справді, за її спиною немов був неясний контур старої жінки.

— Що це? — подруги переглянулися,

— Та перестаньте, це просто тінь так впала під час знімання, — Катерина безтурботно посміхнулася, але на душі її знову стало неспокійно, вона згадала свої ранкові страхи.

Наступний тиждень пролетів майже непомітно. Теплими вечорами вони гуляли центром, купували морозиво і пішки поверталися додому. Вона звикала до нового дому.

Вихідні довелося просидіти вдома. Лив дощ. Нікуди не пішли, замовили піцу і дивилися старі фільми. Назар заснув на дивані, та й Катерина задрімала поруч.

Розбудив її удар грому, а потім блискавка освітила кімнату, і вона побачила, що перед нею стоїть стара жінка. Назар спав, а вона, заціпенівши від жаху, не змогла вимовити ні слова.

— Ну що, молода господиня, як тобі тут живеться?, — тихо промовила стара, і, не дочекавшись її відповіді, продовжила:
— Чи загадала ти бажання на новому місці?

— Ніііі, — заїкаючись, тільки й змогла сказати вона, втиснувшись у диван.

«Яке ще бажання? Чоловік є, заробляють вони досить непогано, ще й квартиру-студію свою здають. З малюком, щоправда, не вийшло, кілька екз уже зробили, але поки що безрезультатно», — усі ці думки промайнули в її голові за одну мить.

Гуркіт грому змусив її здригнутися, блиснула блискавка, знову висвітливши кімнату, але старої вже не було. Вона не помітила, як заснула.

Ранок зустрів їх осяяним сонцем і синім небом. Лише не висохлі ще краплі дощу на вікнах нагадували про нічну грозу.

— Слухай, я так гарно виспався на дивані, а ти? — сказав він, збиваючи вершки в кавомашині
— Я теж, — усміхнулася вона.

Вона просто чудово почувалася, те, що сталося вночі, тепер здавалося їй просто сном.
— До речі, як тобі ця квартирка? Я щось прижився тут.

— Не кажи, мені теж дуже комфортно, почуваюся вдома, поки що не хочу нічого змінювати.

Кілька років тому, після чергового невдалого екз, психолог порадила їм …… знімати житло. Для емоційного оновлення
Це була їхня третя орендована квартира.

Минув ще деякий час, наближався Новий рік. 31 грудня Назар повідомив, що ввечері заїде старий за грошима, на наступні півроку.

— Ось дивак, здивувалася вона, у Новий рік, увечері.
— Та годі, ну старий, дивак, бог із ним, нехай заїде.

Дід заявився ввечері, в руках він тримав торт, до речі — її улюблений. Довелося ставити чайник. За чаєм розговорилися, за вікном повалив великий сніг і вона, несподівано для себе, запропонувала:

— А залишайтеся з нами зустрічати Новий рік. Куди ж ви зараз підете, у такий снігопад. Та й нам веселіше, а то ми вдвох… тобто майже втрьох, — щасливо посміхнувшись, виправилася вона.

Пробили куранти.  І раптом, у глибині дзеркала, вона знову побачила стару. Та посміхнулася їй звідти, махнула рукою і розчинилася в повітрі.

Вона лише встигла теж посміхнутися у відповідь і непомітно помахати старій жінці. Більше вона ніколи цю стару не бачила.

P.S.

Якось, через кілька років, проходячи центром, я зустріла старого знайомого.

— Слухай, а пам’ятаєш цю пару, що винаймали квартиру недалеко? — запитала його я, — Як вони?

— Пам’ятаю, слухай, кумедні вони, не повіриш, так і живуть тут. Але фішка в тому, що і дід, господар квартири, живе тепер із ними. Старий зовсім, але з хлопчиськом їхнім, як з онуком няньчиться. У нього-то дружина давно померла, та й своїх дітей не було. Ось такі справи.