Крім снігу, що замітає яскраво прикрашені ілюмінацією вулиці, грудень приносить приємні клопоти. Думки про те, що-кому подарувати, дуже гріють серце, а іноді перетворюються на нервування. І це був другий випадок.
Надія Львівна не знала, що подарувати синові та невістці на Новий рік. Проблем не виникало тільки з дворічним онуком – з дітьми завжди простіше.
Із сином Надія бачилася рідко останні три роки, щойно він одружився, і дуже сумувала.
Так, Юра справно відвідує її, привозить продукти, але в гості кличе рідко, тільки у свята. Це дуже ображало Надію.
Та й у домі сина тепер незатишно, адже Ася, невістка, не найприємніша співрозмовниця, до того ж, вічно зайнята своєю юридичною практикою. Хоча, можливо, невістка просто ніколи не бажала підтримувати з нею розмови, як і не дуже-то хотіла бачити пенсіонерку в будинку.
Однак, залишити навіть її без подарунка на свято ніяк не можна. Тільки що дарувати?…
Остаточно розчарувавшись у власних ідеях, пенсіонерка почала заходити в усі магазини поспіль, сподіваючись, що подарунки самі зустрінуться їй на прилавках. Зайдеш, побачиш і зрозумієш – це те, що потрібно.
Новенький торговий центр привітно вабив квітчастими вітринами і приємною музикою. Надія Львівна, подумки розпрощавшись із пенсією, яку однозначно спустить на подарунки, піддалася цим чарам і зайшла.
Ряди прилавків зі східними солодощами, магазини авторських ножів, телевізорів, книжкові, ювелірні магазини, закутки з білизною – очі розбігаються.
Надія Львівна зависла біля кашемірових хусток у роздумах. Дуже хотілося купити хоча б одну, але от питання: а чи одягне невістка хустку? Тоді може купити хустку сусідці?
Надія Львівна змусила себе відійти – зрештою, вона хотіла цю хустинку собі, подарунок же має враховувати особистість іншої людини.
Питання залишалося відкритим. За збентеженою пенсіонеркою, яка остаточно розгубилася у великому, галасливому, святково прикрашеному торговельному центрі, уважно спостерігала дівчина в білій формі. Коли Надія Львівна, зовсім спантеличена, бездумно побрела вздовж крамниць, дівчина рішуче підійшла до неї.
— Доброго дня! Я можу вам чимось допомогти? – доброзичливо запитала вона.
Надія Львівна здригнулася від несподіванки і підняла погляд. Блондинка з тугим пучком, уся в білосніжній формі, з бейджиком на грудях, із привітною посмішкою на обличчі та сяючими очима відразу їй сподобалася.
Надія Львівна чесно розповіла, як вона вирішила, консультантці магазину, про свою скруту, про всі проблеми, що неминуче з’являються перед святами, і про те, що їй треба придумати безліч подарунків за повної відсутності ідей.
— Здається, я знаю, що допоможе саме вам, – впевнено сказала дівчина. – Я проводжу вас на презентацію до нашого інтернет-магазину. Ви точно підберете щось потрібне!
Надія Львівна слухняно попленталася за нею.
У залі було яскраво, людно і світло. На вході їй дали квиток із номером для участі в безкоштовному розіграші, і жінка засвітилася від радості.
Повітря пронизувала приємна атмосфера, на задньому фоні грала музика, лунали захоплені оплески. На імпровізованій сцені ведучий розхвалював якісь унікальні властивості японської вібромасажної накидки.
Як же давно Надія не вибиралася на заходи!
Дівчата та юнаки в білих костюмах оточили її увагою, і Надія Львівна зовсім розтанула.
У якийсь момент усміхнений молодий чоловік, схожий на голлівудського актора, підійшов до неї і, понизивши голос, повідомив про перемогу.
Виявилося, що розіграш призів уже пройшов, і Надія опинилася серед небагатьох щасливчиків, які виграли цінні подарунки. Це подушки, і ковдри, озонатор, ручний масажер, набір дуже гарного посуду і хустка.
Пенсіонерка була на сьомому небі від щастя! Раніше вона ніколи не перемагала, до того ж, новенькі «дурнички» частково вирішували проблему подарунків близьким.
Молодий чоловік відвів Надію в інше приміщення, там-то і виявилося, що для отримання всіх цих призів, вона повинна придбати хвалену японську вібромасажну накидку за чималу суму.
— Частину грошей можна внести зараз, а ще, припустімо, двадцять тисяч – у розстрочку. Навіть на рік! Ми дуже лояльні до кожного покупця, – запевнив молодий чоловік.
Надія, перебуваючи в стані ейфорії від атмосфери, виграшу, перспектив майже не роздумувала. До того ж, їй запропонували знижку 50%! Адже це неймовірно вигідно.
— Як має відбутися оплата? Мені сходити по гроші?
— Ні! Ні в якому разі, – надмірно поспішно відгукнувся продавець.
— Можете дати мені свій телефон, я все зроблю, якщо ви не розбираєтеся, – запропонувала менеджерка з тугим світлим пучком на голові.
З полегшенням і трепетом у серці Надія відкрила банківський застосунок на своєму телефоні й передала його менеджеру. Та перевела на рахунок фірми все, що в Надії залишалося із заощаджень.
— Так вам буде зручніше, – усміхнулася дівчина, повертаючи телефон.
Поки Надія ще не передумала, турботливі менеджери викликали таксі й відправили її додому з подарунками та накидкою.
Але, як це часто буває, ейфорія від виграшу випарувалася так само швидко, як прийшла. Опинившись у рідних стінах, далеко від усіх цих посмішок, чемних слів, оплесків на тлі, Надія зрозуміла, що потрапила в пастку досвідчених маркетологів і зробила абсолютно непотрібну покупку. І що тепер робити?
— Як ти могла стільки витратити на барахло? – сплеснула руками сусідка Ніна.
Вона була першою, кому Надія зважилася розповісти про те, що сталося. – Надько, зовсім мізків немає?
— Їх промили, – з надривом відповіла Надія, витираючи ніс хусткою.
— Нічого там промивати! – сердито відгукнулася Ніна. – Як ти шахраїв не розпізнала?
— Не очікуєш зустріти шахраїв у торгівельному центрі, – огризнулася Надія. – Усе якось більш-менш офіційно виглядало.
— Вони орендували зал на день, будь упевнена, – похитала головою Ніна. – За день розведуть п’ять таких самих дуреп як ти і змотають вудки!
— І як мені бути? – розридалася Надія. – Це ж усі мої гроші, усі накопичення!
— Дзвони Юркові! – похмуро порадила Ніна.
— Синові я не розповім, – злякалася Надія. – Він же лаятися буде!
— І правильно, – заявила Ніна. – І нехай профілактичну бесіду проводить, як дитині. Треба ж, японська накидка!
Робити нічого, Надія звернулася до сина. Розповівши про те, що зробила, вона рішуче заявила, що таких помилок більше ніколи не допустить. На її палкі запевнення син уваги не звернув, напружено буркнув «Зараз приїду» і повісив слухавку. Надія затряслася.
Як і очікувалося, Юра відчитав її, як дитину. Потім глузливо попросив показати диво-покупки, що коштували матері цілий статок. Згоряючи від сорому, Надія продемонструвала подарунки і японську накидку. Юра мовчки стиснув губи, а потім зателефонував дружині.
— Алло, матір надули якісь напівшахраї на гігантську суму. Ага. Ні, ще більше. Що-небудь можна зробити? Вона зробила покупку під дією умовлянь. Ага, ага, зрозумів, виїжджаю, – син поклав слухавку.
— Уже їдеш? – здивувалася Надія.
— Так. Ти теж. Збирайся, їдеш у гості.
Надія Львівна слухняно попленталася слідом за сином, який прихопив із собою кляту накидку і подарунки.
— Очі б мої її не бачили! – з огидою пробурмотіла Надія.
— Ти про кого? – насторожився Юра.
— Про накидку. А що? – здивувалася Надія.
Мало-помалу до неї стало доходити, що син міг подумати про свою дружину. Відтоді як Надія вирішила, що невістка погано до неї ставиться, вона не приховувала і своєї відповідної зневаги.
Юра вів машину в напрузі. Весело пройде вечір п’ятниці!
По-перше, мати і дружина в одному домі – це та ще картина, не для людей зі слабкими нервами. По-друге, звісно, ця історія з накидкою. Гроші навряд чи вийде повернути, тож досвід зі спілкування з шахраями обійшовся родині вкрай дорого.
Юра припаркував машину і допоміг матері вийти. Дружина зустріла їх біля дверей із дуже серйозним обличчям.
— Надія Львівна, сідайте. Я прошу вас дуже докладно розповісти про те, що трапилося. Не упускайте жодних деталей, будь ласка, – сказала Алла, тільки-но пенсіонерка увійшла у квартиру і трохи освоїлася.
— Навіщо? – примхливо перепитала Надія Львівна. – Я все вже розповіла синові.
— Мені потрібно знати історію з перших вуст, – терпляче пояснила Алла.
Пенсіонерка невдоволено переказала історію про торговий центр, розіграш і хвалену японську накидку.
Алла уважно слухала, ніяк не коментуючи поведінку свекрухи, і та злегка заспокоїлася, зрозумівши, що більше не потрібно захищатися. Після кількох навідних запитань вони закінчили.
—Милий, покажи покупку! – попросила Алла, і Юра простягнув їй дорогий згорток.
— Ціна товару сильно завищена, – не витримавши, глузував Юра, нахилившись разом із дружиною над накидкою.
— Так, червона ціна їй близько двох тисяч, – відсторонено погодилася Алла. – До того ж, характеристики масажної накидки не відповідають заявленим продавцем. Надія Львівна, кажете, менеджери постійно повторювали, що масажер зроблено в Японії? А на упаковці написано, що прилад зібрали в Китаї.
— От виродки! – похитав головою Юра.
— Ні, це добре, – раптово заявила Алла. – Є підстава попросити фірму, з якою укладено договір, забрати товар і повернути гроші.
— Ага, щас! – розсміявся Юра. – Прям так вони взяли і повернули все.
— Можна, – посміхнулася Алла. – Поїдемо в цей торговий центр.
Вони встигли якраз до завершення шоу. Контора згорталася, сусідка мала рацію – після завершення презентації магазин залишав Торговий центр.
Алла увійшла і представилася юристом пенсіонерки. Юра з матір’ю безглуздо штовхалися поруч.
— На мою заявницю чинили психологічний тиск, покупку їй нав’язали під дією умовлянь і заманювання подарунками. А отже – порушили її права. Примус до укладення Договору відповідно закону України неприпустимий, – залізним тоном декламувала Алла.
Надія Львівна дивилася на неї із захопленням. Алла виглядала спокійною, але сталеві нотки в голосі демонстрували силу. Вона дохідливо пояснила, що за законом «Про захист прав споживачів» у покупця є можливість повернути покупку протягом 14 днів.
Домогтися розірвання Договору купівлі-продажу вийшло простіше і швидше, ніж Надія Львівна очікувала. Гроші надійшли на рахунок протягом двадцяти хвилин, які вони втрьох провели, гуляючи торговим центром.
— Аллочко, дякую! – раз у раз вигукувала Надія Львівна зі щирою вдячністю.
Алла зніяковіло посміхалася, Юра йшов між ними, стискаючи однією рукою долоню дружини, а іншою підтримуючи матір під лікоть. Напевно, потрібно потішити матір подарунками ще до самого Нового року.
Усе це, звісно, не зможе повністю компенсувати розчарування від ситуації, що склалася, але хоча б дасть їй змогу відчути себе хоч трохи радісною, розмірковував він.
— Знаєте, Надія Львівно, ми тут подумали… – невпевнено почала Алла. – Ви не хочете відсвяткувати цей Новий рік у нас? Усією родиною.
— Хочу! – миттєво випалила пенсіонерка. – Я… дуже…
— От і добре, – посміхнувся Юра.
«Це чудовий привід матері змінити свою думку про невістку. Сподіваюся, тепер у них вийде знайти спільну мову, – розмірковував він, крокуючи вкрай повільно, підлаштовуючись під темп літньої матері. – Ася завжди так старалася!».
— Чи ви мене не просто так запросили? Тепер за мною стежити будете? – підозріло запитала Надія Львівна і Юра розреготався.
— Ні, мамо, просто хочемо тебе частіше бачити, – знизав він плечима.
Надія йшла поряд, міцно притискаючись до сина, і розчулено мовчала. Потай вона раділа своїй помилці з накидкою – якби не ця ситуація, хіба б усе склалося так, як тепер?..
Це ж і був – справжній новорічний подарунок!
