Поки що не живемо разом, але бачити одне одного завжди раді. Загалом, я не проти з’їхатися, але він живе з хворою мамою, їй потрібний постійний догляд

Мені 42 роки. Торік їхала з відрядження та у поїзді познайомилася з чоловіком.

Виявився цілком приємним супутником. Коли приїхали, то обмінялися телефонами.

З того часу зустрічаємося. Поки що не живемо разом, але бачити одне одного завжди раді. Загалом, я не проти з’їхатися, але він живе з хворою мамою, їй потрібний постійний догляд.

А ще він постійно позичає на її лікування гроші, а мені незручно відмовити. Повертає вчасно, знову займає, і так уже кілька разів.

Але суми стають дедалі більше. Я вже думаю, може він таким чином притупляє мою пильність і в якийсь момент все-таки обдурить мене, коли сума буде велика.

Потім мучаю себе за такі думки і недовіру до людей, але все ж таки ця недовіра з’являється. Розписку я з нього не брала, незручно, не чужі люди, тим більше я відразу не наполягла.

Якось насторожує мене ця ситуація, але змінити її я поки що не наважуюсь. Мабуть, у глибині душі таки розраховую на серйозні стосунки, а недовірою можу все зіпсувати.

Просто не хочеться потрапити в халепу, навколо стільки нечесних людей, що потрібно не втрачати пильність. А з іншого боку, якщо людям зовсім не довіряти, то як взагалі жити, а тим більше будувати серйозні стосунки?

Чи є спосіб перевірити людину на чесність та вивести на чисту воду? То щоб він не зрозумів, що це перевірка?