Мені 42 роки. Торік їхала з відрядження та у поїзді познайомилася з чоловіком.
Виявився цілком приємним супутником. Коли приїхали, то обмінялися телефонами.
З того часу зустрічаємося. Поки що не живемо разом, але бачити одне одного завжди раді. Загалом, я не проти з’їхатися, але він живе з хворою мамою, їй потрібний постійний догляд.
А ще він постійно позичає на її лікування гроші, а мені незручно відмовити. Повертає вчасно, знову займає, і так уже кілька разів.
Але суми стають дедалі більше. Я вже думаю, може він таким чином притупляє мою пильність і в якийсь момент все-таки обдурить мене, коли сума буде велика.
Потім мучаю себе за такі думки і недовіру до людей, але все ж таки ця недовіра з’являється. Розписку я з нього не брала, незручно, не чужі люди, тим більше я відразу не наполягла.
Якось насторожує мене ця ситуація, але змінити її я поки що не наважуюсь. Мабуть, у глибині душі таки розраховую на серйозні стосунки, а недовірою можу все зіпсувати.
Просто не хочеться потрапити в халепу, навколо стільки нечесних людей, що потрібно не втрачати пильність. А з іншого боку, якщо людям зовсім не довіряти, то як взагалі жити, а тим більше будувати серйозні стосунки?
Чи є спосіб перевірити людину на чесність та вивести на чисту воду? То щоб він не зрозумів, що це перевірка?
— Асю, ну хоч би на вихідні приїхала, чи що? Так я вже скучила за…
Мама подзвонила саме тоді, коли Дарина гріла в мікрохвильовці вчорашній борщ. Кришка контейнера запотіла, коридор…
— Куди преш, невігласе, повилазило чи що?! — пролунало так лунко, що аж касирки в…
Той вечір починався як сотні інших. На плиті млів свіжий борщ, за стіною щось весело…
— Ти б, Демко, чоловіка свого хоч раз як годиться зустріла… — слова матері пролунали…
Коли багато років безупинно тягнеш на собі віз сімейних обов'язків, одного разу просто сідаєш на…