Поки сиділа з дитиною вдома, ще було нормально, але за два роки я вийшла на роботу, бо на моє місце вже хотіли брати іншу людину, чоловік був проти, сказав, що хоче ще сина і щоб я не працювала, а займалася домашніми справми, взагалі він добре заробляє, і я можу собі дозволити не працювати, але я боюся втратити кваліфікацію, оскільки життя з чоловіком, чим далі, тим гірше, боюся залишитися ні з чим, але він звинувачує мене в тому, що я прагну працювати, щоб йому зрадити

Мені 38 років, у шлюбі 11 років. Чоловік молодший на два роки, є донька. Чоловік дуже ревнивий, я живу за розкладом, ніде не можу затриматися навіть на десять хвилин, одразу скандал. Спочатку було важко, навіть на розлучення подавала, але чоловік обіцяв виправитись. Обіцянку свою не дотримав, але в нас уже з’явилася дочка і я вирішила, що у дитини має бути батько.

Поки сиділа з дитиною вдома, ще було нормально, але за два роки я вийшла на роботу, бо на моє місце вже хотіли брати іншу людину. Чоловік був проти, сказав, що хоче ще сина і щоб я не працювала, а займалася домашніми справми. Взагалі він добре заробляє, і я можу собі дозволити не працювати, але я боюся втратити кваліфікацію, оскільки життя з чоловіком, чим далі, тим гірше, боюся залишитися ні з чим. Але він звинувачує мене в тому, що я прагну працювати, щоб йому зрадити.

Я вже якось пристосувалась до його складного характеру, але вчора він мене вперше штовнув. До мене прийшла подруга, ми сиділи з нею, пили каву, розмовляли. Вона незаміжня, розповідала про свого одруженого коханця, і в цей момент до нас на кухню зайшов чоловік.

Він почув її розмову, хоча вона, знаючи його ревнивий і запальний характер, одразу замовкла. Цим вона лише посилила становище. Коли вона пішла, чоловік почав звинувачувати мене, що ми з подругою маємо коханців і обговорюємо цю тему, коли його немає.

Я заперечувала, довелося розповісти про роман подруги, але чоловік не повірив. У результаті сильно мене ображав такими словами, що я просто не зможу пробачити його ніколи. Я зараз у своїх батьків, він дзвонив, вибачався, сказав, що кається, але я йому не вірю.

Повертатися не хочу, хоч батьки і наполягають. Доньці вже 7 років, вона багато чого розуміє, хоч і нудьгує за будинком, батьком, але каже, що у бабусі з дідусем краще, спокійніше. Я розумію, що вона теж живе у напруженій обстановці через часті скандали, які влаштовує чоловік.

Що робити не знаю. Порадитись ні з ким, не хочу, щоб моє життя обговорювали родичі та знайомі. Бачу, що тут можна не лише виговоритись, розповісти життєву історію так, як є, а й отримати пораду. Тож і написала. Недарма кажуть, що відверто про себе можна розповісти лише попутнику у поїзді, з яким ти більше ніколи не зустрінешся.