— У сенсі батько хоче повернутися? – не зрозуміла Марія розповідь сина. – Майже п’ятнадцять років ми з ним офіційно сторонні люди після розлучення.
— Воно, звичайно, так, – не знав, як підібрати правильні слова Олексій. – Я все розумію, у молодості багато людей помилки роблять, але тепер уже ділити нічого.
— Так і спільного нічого немає, крім вас, – не розуміла жінка. – Але ви з Дашою вже дітки дорослі, свої сім’ї є і самі вирішуєте, з ким спілкуватися, а з ким ні, але я тут до чого?
— Просто батько розумів, що ти не захочеш його вислухати, от і попросив нас із сестрою слівце замовити, – виправдовувався Олексій. – Нам би з Дашкою так спокійніше було, якби знали, що ви живете разом і один одного підтримуєте.
Марія сина проводила і не встигла з думками зібратися, як дочка зателефонувала і почала ту ж болісну тему.
— Мамо, ти зрозумій, це ж наш батько і зараз має проблеми зі здоров’ям, – пояснювала вона.
— Поки ваш батько був молодий і сповнений сил, про моє існування навіть не згадував, а тепер різко щось змінилося, – намагалася не нервувати Маша. – Може, ти забула, що він багато років тому кинув мене і вас заради іншої жінки!
– Але вони давно розлучилися, а вам було б непогано разом жити, справа до старості йде, – гнула свою лінію Дарина.
Тяжко на душі стало у Марії після спілкування з дітьми. Все їм віддавала, після розлучення навіть не намагалася нове життя будувати, боячись їх поранити, бо обидва непросто переживали розлучення батьків, яке збіглося з підлітковим віком. А тепер виявлялося, що вони розмовляють абсолютно різними мовами і один одного практично не чують. У пам’яті чомусь знову виник день відходу Анатолія, і стало ще гірше.
— Розумієш, не люблю я тебе більше, – сказав він тоді, ховаючи очі. – Іншу жінку зустрів, із нею хочу до кінця днів жити.
— А як ми з дітьми? – спитала вона тоді тремтячим голосом.
— А ви живете, як і раніше, тільки без мене, – вів далі він. – Квартира ця тобі залишається, з дітьми спілкуватися буду і грошима допомагати в міру можливості, але тебе більше не люблю.
— А ти подумав, як вони сприймуть те що ти накоїв у такому віці? – Все ще не могла повірити Маша.
— Нормально сприймуть, нехай дізнаються подробиці дорослого життя, не правильно без любові жити, вибач, – сказав він, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.
Слово своє Анатолій дотримав, на квартиру під час розлучення не претендував, у нової коханої жити лишився. З дітьми спілкувався на нейтральній території, бо до квартири приходити сміливості не вистачало, а нова подруга до себе їх не кликала. Маша тоді якось намагалася пояснити синові та дочці причини розлучення, але вони не захотіли в деталі вдаватися.
— Батько нам сказав, що це його рішення і попросив поважати, – сказав тоді сину який різко подорослішав за цей час. – Нам непросто з Дашкою, але потім якось воно саме вляжеться.
Тільки для Марії нічого не вкладалося саме, по чоловікові вона сумувала, ночами в подушку плакала і від пропозицій подруг звести її з іншим чоловіком відмовлялася. Він про себе нагадував лише спілкуванням з дітьми, лише одного разу зателефонувавши колишній дружині.
— Ми на відпочинок збираємося поїхати, а я, йдучи, рибальські снасті залишив на балконі, – почав він тоді розмову по телефону. – Чи можна в суботу їх заберу? Хотів, щоби діти принесли, але вони не зрозуміли, де і що лежить.
— Добре, приходь, – намагалася спокійно відповісти Марія.
Потім вона жила в очікуванні цієї суботи, продумуючи деталі розмови. Вирішила показати колишньому чоловікові, що живе без нього чудово, та хотіла зустріти його «при параді». Потім подумала, що буде виглядати безглуздо і передумала.
— Ти схуд, – сказала вона тоді, дивлячись, як Анатолій пакує свої коробки. – Невже нова дружина не годує?
— Годує, просто працюю багато, – не хотів він обговорювати своє нове життя.
— Якщо що, я можу тебе нагодувати або їй рецепти передати твоїх улюблених страв, – розуміла, що каже дурниці, але не могла зупинитися Марія.
— Тобі єхидство не личить, – якось стомлено сказав тоді Толик. – Тепер ми з тобою сторонні люди. У нас завжди будуть спільні діти, потім онуки, але на цьому все.
— Ти в цьому впевнений? – Запитала вона з надією.
— Так, – рішуче відповів Анатолій.
Потім він пішов до нової дружини, а Марія сиділа на кухні і плакала від жалю до себе. За рік після розлучення вона схудла, а потім спробувала себе взяти в руки. Це було непросто, вона зображала радість, а сама в душі зберігала надію, що колишній чоловік схаменеться і назад повернеться. Розуміла, що люди засудять, але готова була прийняти його назад і про минуле назавжди забути.
— Батько зі своєю жінкою розійшовся, – за три роки розповідали Марії діти. – Він тепер перебрався до кімнати до гуртожитку.
Ця новина чомусь давала їй надію на можливе повернення Анатолія. Маша почала модно одягатися, ретельно стежити за собою і все чекала від нього першого кроку. Подруги тоді вирішили, що вона особисте життя влаштувала, але вдаватися до подробиць Маші не хотілося, тому вона оброблялася жартами.
Вона чекала, Анатолій не повертався, а потім зійшовся з якоюсь іншою жінкою. Навіть на весіллі у сина з нею був, а ось до Даші прийшов уже один.
— Чому один? – спитала тоді Марія.
— Ірина у відрядженні, не змогла прийти, але передавала вітання, – сказав він спокійно.
Згодом Марія почала дивитися на ситуацію інакше, заспокоїлася, чекати перестала. Знайшла порятунок у роботі, завела дачу за містом, та вільний час присвячувала собі. Діти мали тепер своє життя, а воно своє заповнювало по можливості друзями, родичами, квітами, а одного разу кота бездомного додому притягла. Все вже якось склалося, заспокоїлось і здавалося зрозумілим, до моменту розмови з дітьми. Декілька днів Марія переживала і не знала, як правильно вчинити в такій ситуації. А потім побачила Анатолія біля під’їзду, повертаючись із роботи.
— Розумієш, я подумав, що все погане нам треба в минулому залишити, – говорив він, сидячи на кухні з чашкою чаю. – Більшість життя позаду, все негативне буття поросло, і згадувати його не варто. Давай разом життя доживатимемо, і онуків потім роститимемо.
— Скажи чесно, чому ти вирішив повернутися саме до нашої квартири, а не доживати з кимось із твоїх обраниць, які були після мене? – Не стала зображати радість Марія.
— Здоров’я вже не те, наступного року на пенсію виходжу, – теж чесно відповів Анатолій. – Ось і подумав, що діти у нас з тобою добрі, не покинуть і на старості склянку води принесуть.
— Ти пам’ятаєш свою фразу, що ми сторонні люди? – Запитала вона, дивлячись колись коханому чоловікові в очі. — Я її набагато пізніше зрозуміла, але тепер повністю з нею згодна.
— Тобто не приймеш мене назад? – спитав він.
— Ти не хвилюйся, сам же казав, що діти гарні, вони точно тебе не покинуть, – відповіла Марія. – Ти викреслив мене зі свого життя багато років тому, нехай так і залишається.
Потім Анатолій пішов, а Марія залишилася сама сидіти у улюбленому кріслі. Вона вимкнула телефон, тому що розуміла, що зараз він зателефонує дітям, і вони почнуть натякати з питаннями та переконаннями. А жінці вже нічого не хотілося, окрім тиші та спокою. Вона так довго чекала на його повернення, а потім все перегоріло і закінчилося. Якби Анатолій щось сказав про бажання постаріти поряд, можливо вона пошкодувала б його і прийняла. Але він зараз переживав лише про власний комфорт та зручність, а втішати Марії нікого не хотілося. У неї були діти, подруги, дача та кіт, цього зараз здавалося цілком достатньо.
