— А хто ж сперечається з тим, що це неправильно? – втомлено каже Поліна, між колегами суперечка на тему: «Як стимулювати навчання дітей, якщо вони вчитися не хочуть».
– Мені це теж не подобається.
Серед пропозицій, які лунають: різні види покарань, виконання танців із бубнами, щоб зацікавити незацікавленого в навчанні сина.
Поліна слухає і киває головою.
Це вона ще мовчить про те, що днями у двоюрідної сестри грошей у борг попросила.
Не за іпотеку заплатити, не на життя, а віддати борг 12-ти річному синові. Заборгувала за оцінки.
Івану, синові Поліни майже 12 років, уже півтора року жінка ростить його без чоловіка.
З чоловіком вийшла негарна історія: загуляв, думав, що його походи на сторону пройдуть для дружини непомітно, але вона про все дізналася.
Чоловік просити вибачення не став, став у позу “альфача”:
— Я – мужик, у нас натура така, ми полігамні від природи. Тобі погано живеться чи що? Загалом, якщо приймаєш – живемо, якщо ні – йду до неї.
Поліна каже, що якби чоловік просив вибачення, якось демонстрував своє каяття, вона б пробачила.
Тому що багато разом пройдено, тому що син.
Але за такої позиції чоловіка, пробачити = дати витерти об себе ноги.
Він так і буде гуляти по чужих ліжках, а що, він же попереджав, що він по натурі полігамний.
Відбулося розлучення, нервове, яке вдарило по психіці і Поліні, і синові.
Свекри, які в онукові обожнювали його, охали й ахали, намагалися подружжя помирити, щось пояснювали Поліні, клялися, що ніколи не зречуться онука, хай там як буде далі.
Квартиру чоловік милостиво залишив дружині та дитині.
Ну як залишив, Поліна взяла іпотеку на його половину, зараз платить банку, аліменти цього платежу не покривають, жити важко.
Але жінка рада, що залишилася жити в себе ж удома, хоч трохи, але легше.
— Тут мені до роботи близько, школа під боком і друзі в сина. Школа – це особливо важливо, – пояснює жінка.
– Мій Іван зірок із неба від початку не хапав. І вчитися не хотів, і проблем було – вище даху.
Свекруха весь час каже, що в дядька пішов, у молодшого брата мого чоловіка.
Той теж на батьківському ентузіазмі закінчив школу, потім на платному відділенні інституту вивчився, контрольні купував просто.
І Ванько мій такий самий. З математики хоча б якось тримається оцінки в динаміці, а інші предмети, особливо гуманітарні… там просто сльози.
Поліна із сином постійно займалася, контролювала, тримала руку на пульсі, була в контакті з учителями.
Але не досягла успіху. Син і так з-під палки вчився, а тут ще розлучення. Був світлий проміжок у 2, 3, і частково в 4-му класі, до розлучення ще.
— Ми з молодшим колись домовилися, – давно ще поділилася свекруха.
– Як? А ми йому гроші платили за позитивні оцінки. Так, педагогічно це неправильно, але інакше б він узагалі не став учитися. Зовсім.
А так, він намагався отримувати хоча б на плаву, збирав собі то на велик, то на скутер, то на новий телефон або приставку ігрову.
Свекри стали Івану потихеньку платити за позитивні оцінки задовго до розлучення сина.
І на диво, хлопчик до кінця 2-го класу якось почав проявляти прагнення до навчання. Поліна пробувала лаятися на таку систему, але чоловік тоді сказав:
— Що ти противишся? Вони платять, не ти. Зате хоча б двійки перестав додому носити. Забий, якось треба вчитися йому, дивись, потім втягнеться.
І ось, Поліна з чоловіком розлучилися, Іван не втягнувся, та ще й став нервовим через розлучення.
Колишній чоловік особливо часто з ним не спілкується: він знову одружився, з’явилася в новій родині донька.
Платить аліменти татко, зрідка телефонує синові, зрідка зустрічається з ним у своїх батьків. Ось і все виховання.
Півроку тому, коли в колишнього чоловіка зʼявиласяя нова дитина, свекри Поліні сказали, що вони більше Івану грошей давати за відмітки не стануть.
— У нас у сина дружина в декреті, квартиру взяли вони в (розповідь спеціально для сайту Рідне слово) кредит, та ще й чоловік вийшов на пенсію, скільки можна гарувати, здоровʼя вже не те, маєш це розуміти, – пояснила Поліні колишня свекруха.
– Ні, що ти, не думай навіть, ми від онука не відрікаємося, забувати його не забуватимемо, просто… обставини змінилися, ось і все. Ти ж аліменти отримуєш все-таки.
— Платити синові з аліментів? – усміхається Поліна. – А жити нам на що?
У мене теж іпотека, кручуся, як можу.
Але будь-яка екстрена ситуація вибиває з бюджету на раз. Підробляти? Де? І коли?
Я тоді сина взагалі упущу, у нього зараз найогидніший вік настає.
Утім, і за невсипущого контролю Іван у навчанні різко поїхав униз.
Начебто сидить над підручником, але… в електронному щоденнику двійки. За минулу чверть двійки були з української мови, літератури та біології.
Ті ж самі позначки загрожують бути проставленими і в цій чверті. І що тоді?
На другий рік? Її і так вчителі викликають постійно і вичитують, що сином вона не займається.
Пробувала Поліна з Іваном говорити, але марно: «Вона мене ненавидить» – це про вчительку української мови.
А біологиня, за словами сина, просто істеричка.
А нещодавно син сказав, що в нього немає інтересу до навчання, бо йому не платять за це як раніше. Мовляв, раніше б він знав, за що старатися, а тепер…
— Я хотів телефон новий купити, а грошей у тебе вічно немає. І в бабусі з дідом теж немає. Мені й так ви винні багато.
Першим поривом Поліни було дати ляпаса синові за це «винні», стрималася, а потім подумала, а чого вона доб’ється?
Ванько точно тоді на зло «заб’є» на навчання, він може це провернути.
— Колишньому сказала, щоб із сином поговорив, а толку?
Теж мені сказав, що аліменти в мене є, а Ваня… не хоче вчитися, нехай дурнем росте, йде потім вулиці підмітати, – розводить Поліна руками.
Мати вирішила, що підмітати вулиці – не для її сина доля.
І потім, якось треба дотягнути хоча б до 9-го класу.
Позичила грошей, віддала синові «борги». І стала помічати, що справа-то на лад пішла, виправив майже всі двійки, може ж, просто не хоче. За безплатно.
— Не знаю, як далі, – каже жінка. – Але в 12 років я його не можу відправити працювати, значить, треба якось вчити. Раз свекри привчили, що тепер мені робити?
А справді, що?
Ви б, що придумали?
