Потім виникли інші дивні прохання — червоні туфлі на височенних підборах, шкільна форма, бантики на голові й костюм Червоної шапочки. Поліні ці його фантазії не особливо подобалися, але вона терпіла. Адже тепер вона не тягала важкі сумки, і на кухні в неї був зроблений нехитрий ремонт руками нового друга

Пані сиділа на кухні й болісно міркувала, як їй нарешті розірвати стосунки з Анатолієм. Жити з ним далі не було ні сил, ні бажання.

Колись у цій затишній квартирці вона мешкала зовсім сама, і все їй було в радість. Доросла донька давно переїхала до столиці, а з колишнім чоловіком жінка розійшлася ще двадцять років тому.

Але приятелька Тонька із заводської їдальні всі вуха їй протуркотіла про якогось Анатолія, нового майстра механічного цеху.

Мовляв, з’явився новий чоловік на їхньому підприємстві — симпатичний і чемний із жінками. Такі чоловіки зараз велика рідкість. Грубих слів ніхто від нього ніколи не чув, завжди культурно спілкується.

— Його ж підберуть наші молодиці! Скільки самотніх на заводі. А без справжнього чоловіка жінці самій важко доводиться — захистити її нікому. Була б я незаміжня, такого кавалера нізащо б не впустила! — говорила вона сорокап’ятирічній Поліні. — Приходь на першу годину в нашу їдальню, він зазвичай у цей час обідати завжди приходить, — заманювала вона подружку.

— Якось я на чоловіках не зациклена. Ну немає, то й немає, особливо не страждаю, — відповідала їй Поліна.

— За рік-другий ніхто в твою сторону і не подивиться. Залишишся сама, згадаєш мої слова. А так під пахвою в судженого грітися будеш, цілуватися і милуватися з ним. Ну, що, тобі важко чи що? Прийди, подивися здалеку, а я вже тобі допоможу, як можу, переведу інтерес з Ірки-нормувальниці на улюблену подругу.

— У нього й з Іркою щось було? Тоді він мені стовідсотково не потрібен. На цю руду тільки завзяті бабії клюють.

— Ти не зрозуміла, Полю. Вона сама йому в очі лізе і дупою своєю крутить перед його носом. Звикла вішатися на всіх, без совісті зовсім. Він же спокійний. Мені на роздачі всіх видно — хто, коли і з ким. Ну що, прийдеш завтра на першу годину? Ти йому сподобаєшся одразу, я це знаю напевно.

І Поліна прийшла, взяла як зазвичай локшину курячу собі та кисіль вишневий. Тонька хитро посміхалася й кивнула в бік вікна, де сидів плечистий, огрядний чоловік у робочому одязі.

— Він один за столиком, іди сядь поруч, поки Ірка не намалювалася. Тільки не будь надто серйозною, а то знаю я тебе, снігову королеву, — радила вона Поліні.

Але та подругу не послухала, а сіла трохи далі, навпроти.

“А він нічого, видний. І не дивиться по сторонах, їсть зосереджено”, — подумала Поліна.

Зіткнулися вони з Анатолієм абсолютно випадково, на місцевому ринку через тиждень.

Він був сам і купував картоплю, як і Поліна. Запропонував допомогти із сумками і чесно зізнався, що тоді, в заводській їдальні, одразу звернув на неї увагу.

Відстороненість і холодність Поліни тільки розпалювали в чоловікові пристрасть. Він, як мисливець, що переслідує здобич, хотів добитися свого, і вона це одразу відчула. Але в Поліни були великі сумніви, вона давно не довіряла сильній статі. Був уже гіркий досвід.

Перша близькість трапилася за два тижні. А до цього щодня квіти й маленькі презенти. Одного разу подарував чорні панчохи й просив їх надіти при ньому. Поліна зніяковіла, але Анатолій умовив.

Тієї ночі він був пристрасним і ніжним, і вона відключила голову.

Потім виникли інші дивні прохання — червоні туфлі на височенних підборах, шкільна форма, бантики на голові й костюм Червоної шапочки.

Поліні ці його фантазії не особливо подобалися, але вона терпіла. Адже тепер вона не тягала важкі сумки, і на кухні в неї був зроблений нехитрий ремонт руками нового друга.

— Ось ти й влаштувала своє особисте життя, подруго. Якщо зізнатися, то я тобі страшенно заздрю. Такий чоловік!!! — говорила Тонька подружці й закочувала очі. — А як він у ліжку? Можеш не говорити, я уявляю.

І Тонька знову заохала й закотила свої сині очі.

Через два місяці Поліна й Анатолій стали жити разом у її квартирі. Усе було непогано, якщо не рахувати деяких дивацтв у поведінці чоловіка. Він раптом став дуже ревнивим і підозрілим.

А одного разу, коли побачив Поліну, що розмовляла зі стороннім чоловіком, удома влаштував їй справжній допит.

— Я що, і з сусідом не можу зайвим словом перемовитися? Він одружений, живе тут давно, наші діти в одну школу ходили.

— Ти мені зуби не заговорюй! Я прекрасно бачив, як він вирячився на тебе. Що в тебе з ним, зізнавайся!

— Толю, ти при своєму розумі? Я його дружину знаю сто років, у них дружна сім’я.

— Дружина не стінка, можна і з нею наліво ходити.

Після цієї сварки співмешканець мовчав і не розмовляв із Поліною три дні, і вона змучилася.

Емоційні гойдалки стали повторюватися все частіше, і одного разу він замахнувся. Вранці, перед дзеркалом, Поліна замазувала синець під оком і не знала, що їй робити далі.

З одного боку удвох жити набагато краще, ніж одній, але її лякало майбутнє, хоча в душі вона сподівалася, що такого більше не повториться і все в них налагодиться.

Звинувачувала в тому, що сталося, тільки себе, а Толю виправдовувала. Увечері залицяльник прийшов із розкішним букетом і оксамитовою коробочкою, в якій лежав скромний перстень.

— Пробач мене, кохана, я сволота. Виходь за мене! Хочу бути тільки з тобою. Давай, поїдемо влітку на море, і там я буду виконувати всі твої потаємні бажання, моя принцесо.

Поліна розплакалася і притиснулася до міцного чоловічого плеча. Вона дуже прив’язалася до Анатолія за цей час і не хотіла втрачати його.

Увесь наступний тиждень чоловік намагався з усіх сил загладити свою провину перед нею — догоджав і допомагав по господарству.

Через два місяці Анатолій затіяв розмову про прописку.

— Живу з коханою жінкою, а прописаний у заводському гуртожитку. Непорядок. Ти мені рідна людина — дружина. До РАЦСу підемо хоч завтра, але ти ж сама тягнеш із цією справою, а я завжди готовий.

— І дитину теж хочу, — м’яко стелив Анатолій, цілуючи й обіймаючи Поліну.

А вона тільки три дні тому замазувала черговий синець. В обідню перерву в їдальні підійшов до неї Василь, слюсар із третього цеху, дізнатися, як у неї справи. Спілкувалися колись у спільній компанії.

Був він балагур і веселун, не обійшлося в розмові без нового анекдоту. Поліна усміхнулася, а потім голосно розреготалася. Анатолію все передали «доброзичливці», та ще й від себе додали трохи.

Увечері, вдома, знову були розбірки. А вранці права рука посиніла і не згиналася.

— Не ходи до травмпункту, сам тебе полікую, — дбайливо говорив Анатолій. Він боявся розголосу і зайвих запитань від сторонніх.

Але Поліна в обідню перерву зайшла в заводський медпункт. Фельдшер, уважно оглянувши руку, сказав, що справа погана й треба б до лікарні, зробити рентген. Виявилося, що зламана кістка.

Але від Анатолія хіба що приховаєш. І знову розбірки та з’ясування стосунків.

У стаціонар прийшов лише на третій день із двома яблуками в пакеті. Трохи посидів, а потім сказав, що його рідна сестра буде в місті проїздом і їй треба десь зупинитися.

Поліна в душі була проти, але на знак згоди мляво кивнула головою. Зрозуміла, що перечити Толику безглуздо. Після цього кавалер зник на тиждень, і її відвідувала лише подруга Тонька.

— Не хочу тебе засмучувати, але ходять чутки, що твій нову завів, тусується вечорами в нашій кав’ярні за парком.

— Не вигадуй, сестра в гості до нього приїхала. Казав, що проїздом. Може, затриматися вирішила?

Тонька у відповідь тільки хмикнула й відвернулася.

Вдома, після виписки, на Поліну чекали великі зміни. Так звана сестра на повну силу порядкувала в її квартирі й навіть зробила перестановку.

Господиню вона зустріла насторожено, з холодком.

— Коли додому, Женю? — з порога запитала її Поліна.

— Та я не поспішаю. Ще погостювати збиралася, — жваво відповіла та.

— Донька до мене скоро з Києва в гості збирається, тому переїжджайте ви в готель.

— Що тут відбувається? — запитав невдоволено Анатолій, який повернувся з роботи. — Чому в Жені очі на мокрому місці? Знову хтось тут характер вирішив показати?

Поліна мовчки сиділа на дивані.

— Нехай іде, — тихо сказала вона.

Поліні так хотілося вже залишитися одній у власній квартирі.

— Поговоримо пізніше, — грубо відповів їй Анатолій і пішов проводжати сестру з речами до готелю.

А Поліна, трохи посидівши, дістала з антресолей дорожню сумку, в яку стала кидати речі свого співмешканця.

“Погралася в сімейне життя, і досить! Ніколи й нізащо я більше не буду наступати на ці граблі”, — говорила вона собі.

Зайшовши в спальню, стала міняти постіль, і побачила під своєю подушкою зім’яті жіночі трусики, а на простирадлі знайшла довгу чорну волосину.

Анатолій повернувся тільки надвечір наступного дня і все зрозумів без слів.

— Кому ти потрібна така? — із єхидством запитав він.

— Яка?

— Холодна!

— Женя твоя була гарячішою? Як ти взагалі посмів приводити коханку в мій дім, поки я лежала в лікарні?

— Чоловікові потрібна дружина здорова! А від тебе ніякого толку, одне скиглення! Та зі мною будь-яка готова піти.

Коли Анатолій покинув квартиру, Поліна розридалася.

Але це були сльози радості й полегшення.

Ось таке болісне буває кохання…

You cannot copy content of this page