Десятиріччя спільного життя подружжя Свічкарів планувало відзначити в Одесі удвох. Дата від’їзду наближалася, а хвилювання збільшувалося. Ні, 40-річний Сергій Іванович був спокійний, а ось його дружина – 38-річна Інна Дмитрівна хвилювалася.
По-перше, вона залишала свого сина – 9-річного Дмитрика на свекруху на три тижні. Свекрусі – Маргариті Павлівні Свічкар та її третьому чоловікові – Степану Іллічу Гришину Інна довіряла. Свекруха була людиною серйозною, суворих правил. Свою сім’ю тримала в напрузі.
Степан Ілліч слухався дружину беззаперечно. А якщо Маргарита Павлівна легко справлялася з 62-річним чоловіком, то вже з 9-річним впорається.
— Не хвилюйся, донечко, їдь спокійно до моря. Розслабся, ні про що не думай. Відпочивай. А ми з Дмитриком і зі Степаном Іллічем на дачі відпочинемо, – сказала свекруха, яка приїхала за день до від’їзду до сина і невістки.
— Вам легко говорити: не хвилюйся, а я місця собі не знаходжу. Чи не буде Дмитрик сумувати? Адже він ніколи не залишався без мами на такий довгий час. Та й узагалі.
— Що – взагалі? – обурилася Маргарита Павлівна, – нічого з хлопця маминого синочка ростити. Нехай звикає без маминої спідниці. Йому ще в служити йти, а там командир – і мама, і тато, – свекруха підхопила сумки з провізією, що їх привезла із собою, легко, наче пушинки, і понесла в кухню.
Інна подивилася вслід свекрусі й закотила очі. Цього ж вечора, коли Сергій повернувся з роботи, він відвіз Діму, Маргариту Павлівну і Степана Ілліча на дачу. А наступного дня подружжя виїхало на відпочинок до моря.
За годину після від’їзду з дому, Інна вже телефонувала Маргариті Павлівні:
— Як Дімасик, поїв? Ви йому футболочку не дозволяйте знімати у дворі, а то плечі обгорять. Ні, окрошку Діма не любить і борщ не потрібно. Краще суп на курячому бульйоні. Дивіться, щоб не жирний. Добре. Дякую. Я ще зателефоную.
Бабуся посміхнулася і відключила телефон. Інна була задоволена. Поки що, все йде за планом. Сергій же в цей час поглядав на дружину і зітхав. Не хотілося нікому псувати настрій, але змовчати він не міг:
— Мама правильно каже: дуже вже ти малого опікуєшся. Кудахчеш навколо нього без зупинки. “Плечики обгорять, борщ не любить, супчик, щоб не жирний”. Ми з братом у дитинстві, бувало, коли мати на роботі, хліба відріжемо й у воду, потім зверху цукром посиплемо, і кращої їжі не знайти. І нічого, виросли не гірше за інших.
— Сергію, Дмитро мій син. Він ще маленький, йому всього дев’ять років. Що ти вигадуєш? І ти, і матуся твоя така сама. Дикуни. Господи, тепер мені переживати всю відпустку, щоб свекруха сина якоюсь гидотою не нагодувала і під мої сортові троянди гною не наклала. Вона ж вічно придумає що-небудь.
— Так треба було свою матусю запросити, якщо моя не підходить, а то дивіться-но! – обурився Сергій.
— Моя мама на гастролях з учнями. Ти знаєш це і спеціально говориш! – розсердилася дружина.
— Ну так, твоя матуся на гастролях, татко медитує в Карпатах, а моя мама неправильно доглядає за онуком і клумбами. Та й суп не вміє варити. Що ж робити? – із сарказмом у голосі сказав Сергій.
— Я не говорила, що вона не вміє готувати суп і не наглядає за Дмитриком. Просто вона завжди все робить по-своєму.
Наступні півгодини подружжя їхало мовчки, але потім помирилося і домовилося не дзвонити Маргариті Павлівні, поки вона сама не зателефонує. Чоловік з дружиною вирішили, що відпочити удвох не вийде добре, якщо постійно контролювати те, що відбувається вдома.
Зрештою, якщо Маргариті Павлівні знадобиться допомога, порада чи підказка, вона сама зателефонує.
Відпустка пройшла чудово. Свекруха не дозволила своїй невістці надто вже хвилюватися, тому щовечора надсилала Інні смс: “Вдома все добре. Діма поки що не встиг скучити. Ходить із дідом на риболовлю, а ввечері всі разом на прогулянку в гай. Цілуємо. Обіймаємо”.
Інні навіть соромно стало, що вона настільки намагалася контролювати свекруху. Навіщо? Маргарита Павлівна двох синів виростила сама. Коли батько Сергія та Дениса пішов із сім’ї, хлопчикам було 6 і 8 років. І нічого, впоралася мати без усяких помічників.
Маргарита працювала на нафтозаводі. Її посада називалася товарний оператор. Робота відповідальна і дуже складна, доводилося працювати позмінно. Крім того Маргарита Павлівна працювала на городі – ділянці землі, яку отримала від нафтобази.
Погріб завжди був сповнений запасів на зиму: овочі, консервація, заготовки. Картопля акуратно складена. Ящики з фруктами прикриті зверху соломою і ретельно закутані мішковиною. Качани капусти обгорнуті папером і підвішені за качани. А моркву жінка пересипала сухим піском або деревною тирсою.
У господині завжди і в усьому був порядок, а кожен клаптик землі на городі використаний за призначенням. Навіть стежки були дуже вже вузькі, щоб не “красти” у городу землю.
Саме тому, коли Маргарита Павлівна побачила вперше дачну ділянку невістки та сина, то схопилася за серце:
— Нелюди, – обурилася свекруха, – ви навіщо пісок розсипали, басейн поставили? Важко до річки спуститися? Це ж скільки тут можна було овочів виростити! Або саджанці посадити, або малину.
— Купатися в річці? Та Ви що, Маргарито Павлівно? – витріщила очі невістка, – ні вже! Ми регулярно чистимо басейн, дезінфікуємо воду, а Ви кажете “річка”.
— Ну, гаразд, а квітів тобі стільки навіщо, наречена? Толку від них: зів’януть і тільки. Краще б тут зелень посадила, а там – моркву, – вказала свекруха пальцем.
— Послухайте, це не колгоспне поле, а наше місце усамітнення і відпочинку. Ми купили дачу, щоб відпочивати на природі, а не орати як трактор. У вас є город за містом? От і копайте, а тут ростимуть мої квіти.
— Можна поєднувати відпочинок і роботу на городі, – сказала свекруха, – гроші даремно тринькати – це ви майстри, а справою зайнятися – ні. Казан якийсь поставили, пів двору зайняли. Плов можна й на плиті приготувати.
— Це не для плову, мамо, – засміявся Сергій, – а ось це – мангал.
— Я знаю, що таке мангал і для чого він потрібен, ти вже мене зовсім дурною вважаєш, – образилася мати, – ну, давайте я вам допоможу в чомусь по господарству, чи що?
— Ой, не потрібно, Ви краще відпочивайте! На річку можна сходити подивитися на простори, в гаю погуляти, а Сергій шашлик до вечора зробить, – посміхнулася Інна.
— Не звикла я так: ходити, дихати, – бурчала мати.
Загалом, порозуміння часто не виходило досягти через те, що невістка і свекруха мали різне уявлення про відпочинок і про дачу, в принципі. Маргарита Павлівна, наприклад, так і не зрозуміла, що можна робити в Одесі 21 день:
— Валятися на пляжі майже місяць і за розкладом ходити в їдальню? Ні, це не для мене, – сказала мама Сергія, коли дізналася про поїздку, яку планують діти, – я, звісно, возила хлопчиків у дитинстві до моря, але навіть два тижні для мене було забагато. Не звикла я без діла сидіти, – зітхнула жінка.
— Чому на пляжі валятися? Ви знаєте, які гарні місця є в Одесі та скільки екскурсій можна відвідати, катакомби наприклад? Просто дух захоплює! А вечеряти ми плануємо в ресторані. І, взагалі, навіщо ходити за розкладом до їдальні – совок якийсь, – усміхнулася невістка.
— А що совок? Що – совок, я тебе питаю? Ми в ті часи за профспілковими путівками краще за вас відпочивали або дикуном.
— Ну, так, дикуном. Хто б сумнівався, – засміялася Інна.
І ось настав день, коли подружжя повернулися з відпустки. Інна з нетерпінням чекала зустрічі із сином. Вони поспішали на дачу. Ще здалеку Сергій побачив свою матір біля хвіртки і зрозумів, що гряде буря.
Біля паркану, спираючись на лопату обома руками, стояла Маргарита Павлівна. Жінка керувала робочим процесом.
— Степане, побільше накладай у тачку, а то до вечора возитися будемо.
Біля палісадника лежала купа гною. Степан Ілліч вантажив його в тачку і перевозив у двір.
Машина зупинилася, звідти кулею вискочила невістка і схопилася за голову:
— Що це? Навіщо? Степане Іллічу, зупиніться. Котіть цю тачку назад зараз же.
Маргарита Павлівна обійняла сина, усміхнулася невістці й звернулася до чоловіка:
— Семене, коти, коти у двір. Інночко, ти не хвилюйся, ми з татом привезли старі баки з нашого гаража. Це все буде акуратно упаковано і не завдасть жодних проблем.
Інна мовчки побігла у двір. За кілька секунд Сергій почув крик дружини. Здавалося, що кричить жертва собаки Баскервілів на болотах.
— О, Господи, – зітхнула свекруха, – Дмитрика розбудить. Тільки заснув хлопчина після обіду. Сергію, подивися чого вона там кричить.
Сергій зайшов на подвір’я і тут же вийшов. Син Маргарити Павлівни був розгублений:
— Мамо, і ти ще питаєш, чому Інна кричить? Ви що зробили з нашою ділянкою? Степане Іллічу, я і у Вас хочу запитати: що це там? – Сергій вказував пальцем за хвіртку.
Наступні півгодини всі намагалися заспокоїти Інну. Жінка сиділа в альтанці і ридала, практично, без зупинки. Щойно Інна заспокоювалася й озиралася, знову починалася істерика.
Квітів на ділянці не було. На тому місці, за словами свекрухи, вона посадила картоплю.
— Липень надворі. Саме час другу картоплю посадити. У жовтні викопаєте, на всю зиму вистачить. Ще спасибі мені скажете, – виправдовувалася Маргарита Павлівна.
Інна озиралася на всі боки і трималася за серце. Погляд жінки зупинився в районі басейну, в якому плавали каченята. Інна знову скривилася, а свекруха поспішила сказати слово на свій захист, поки невістка не розплакалася:
— Каченят я заберу, Інночко. Ще пару днів нехай поплавають і все. Степан Ілліч їх перевезе. Ходімо, донечко, я краще тобі покажу, де я посадила огірочки, редиску, дайкон, – Маргарита Павлівна гордо підняла голову й усміхалася, дивлячись в обличчя невістці.
— Які огірочки? Ви що знущаєтеся? – Інна зсунула брови, піднялася зі стільця, поставивши руки в бік, підійшла до свекрухи, – збирайте свої речі, каченят, гній і геть звідси! Щоб духу вашого тут не було. Ніколи, Ви чуєте, ніколи не наближайтеся до нашої дачі.
У цей час на поріг будинку вийшов 9-річний Діма, який щойно прокинувся. Коліна й лікті хлопчика були густо замазані зеленкою, ніс обгорів і облупився, втім, як і плечі. Він був підстрижений під машинку, а всього три тижні тому в нього було хвилясте, густе волосся.
— Ой, мамо, тату, привіт! – Діма радісно підбіг до батьків, обійняв батька, потім маму і звернувся до дідуся:
— Діду, поїхали на великах покатаємося. Ти обіцяв.
— Що з дитиною? – перебила сина Інна, – як можна було таке зробити з онуком за три тижні? Чому він лисий? – жінка знову заплакала, а свекруха знизала плечима:
— Захотів бути як дід. Що тут такого? До осені відросте волосся. Гаразд, діду, поїхали. Нам тут не раді. Віддячила невістка по самісіньке не хочу, – Маргарита Павлівна кивнула чоловікові, і вони разом пішли за сумками.
Сергій вирішив розрядити обстановку, але тільки ще більше посварився з дружиною. Усе закінчилося тим, що Інна і Дмитриком залишилися на дачі, а Сергій відвіз маму та її чоловіка в їхню міську квартиру і залишився там переночувати.
До кінця відпустки був ще тиждень часу, тому Сергій вирішив побути в мами. Чоловік розсердився на дружину за те, що вона так обійшлася з його рідними людьми. І це – замість подяки.
На третій день, Сергій не витримав, і набрав номер дружини:
— Привіт! Як ви? Дмитрик як?
— Нормально. Приводимо дачну ділянку до ладу.
— Можна я зараз приїду? – винувато запитав чоловік.
— Потрібно! Роботи повно. Тим паче я тебе не виганяла, сам фиркнув і за матусею побіг.
— Інно, ну ти теж гарна. У мами хворе серце, можна було якось м’якше з нею?
— Відра з гноєм тягати в неї серце не болить, га..,
— Гаразд, люба, досить, а то ми зараз знову посваримося.
— Сергію, невже ти вважаєш нормальним те, що Маргарита Павлівна зробила з нашою ділянкою? – Інна застигла в очікуванні відповіді.
— Ні, не вважаю. Просто ми з братом звикли згладжувати кути і не засмучувати маму. Вона нас одна ростила, ми любимо її і багато чого прощаємо.
— Я це знаю. Не перший рік із тобою живу. Я теж намагалася на багато що закривати очі, але твоя мама вже взагалі!
— Так я їду? – знову запитав Сергій.
— Приїжджай. Я якраз вечерю збираюся готувати.
Сергій усміхнувся, швидко вдягнувся і зайшов на кухню, щоб попрощатися з мамою і Степаном Іллічем.
— Помирилися? Ну, і добре, – сказала мама, – Інна ще зрозуміє мою турботу, спасибі скаже. Ось приїдемо восени, викопаємо вам картоплю, тоді побачите! Це ж не картопля, а скарб!
— Мам, ми самі викопаємо картоплю. Інна все ще злиться на тебе. Взагалі-то, ти знаєш: вона не дозволяє нікому господарювати на своїй ділянці.
Сергій поцілував матір і поїхав, а Маргарита Павлова продовжила готувати. За десять хвилин на кухню зайшов Степан Ілліч:
— Ритулю, тітка Зіна дзвонила. Хоче приїхати до нас на тиждень. Я сказав, що ми будемо раді.
— Тільки цього не вистачало! Знову твоя тітка лізтиме скрізь, де її не просять? 75 років людині, чого їй вдома не сидится? Значить так, скажи їй, що ми, звісно, дуже раді, але господарювати у своєму домі я нікому не дозволяю.
Степан Ілліч, почувши розмову своєї дружини і Сергія, усміхнувся, але промовчав. Сперечатися з жінками – марне заняття.
Свекруха і невістка помирилися тільки восени, коли разом копали картоплю, яка хоч і стала причиною сварки, але вродила на славу.
