Ми у шлюбі 5 років. До цього ще два роки зустрічалися. Відносини в принципі добрі завжди були не без сварок, але не критично. Обидва працюємо. У побуті теж ділимо турботи навпіл. Рік тому наважилися завести дитину. Зараз я чекаю дитину, 3 тижні тому вийшла у декрет. І тут розпочалося!
Чоловік завжди всім незадоволений, про що його не попрошу (навіс підкрутити на шафці на кухні, наприклад), все через скандал. І скандалю не я, неадекватна вагітна, я попросила прикрутити цей навіс (у мене вже мало не дверцята відвалювалися).
Чекала два тижні, періодично спокійно нагадуючи, у результаті він із криками його таки прикрутив. Не заважав би живіт, сама б прикрутила, чесне слово. Більше й просити нічого не хочеться. Потім треба було поїхати до лікарні здати кров. На вулиці дощ, як з відра, холодно, слизько.
Попросила його відвезти мене (у нас одна машина на двох, у мене є права, але досвіду водіння обмаль поки і по слизькій дорозі їздити я просто боюся). Відпрошуватись з роботи йому для цього не потрібно було, у нього гнучкий графік. І знову скандал із словами: «ти мене дістала, вічно тобі щось треба». Йому бідному довелося вставати рано (о 7-й ранку розбудила його). І взагалі він втомився, хоче жити на своє задоволення.
А я не збагну, що не так. Я працювала офіційно, з гарною зарплатою, вийшла в декрет і отримала непогану суму декретних, тобто на його шиї не сиджу. Квартира, в якій живемо, теж моя дошлюбна. Як вийшла в декрет, то всі побутові справи повністю взяла на себе, а він ні тарілку за собою не прибере, ні чашку не помиє. Каже, що не отримує задоволення від життя, бо хоче купити нову машину, а більша частина грошей зараз йде на майбутню дитину.
І це при тому, що ми торік купили тойоту, ту модель, яку він і хотів. А я хотіла у відпустку. Я замінила дороговартісний відпочинок на бюджетний, і ми купили авто. Минув рік, тепер він хоче позашляховик! І звинувачує мене в тому, що не може купити його прямо зараз.
А я взагалі не розумію, навіщо він йому здався і чому винна я весь час. Таке відчуття, що йому нічого взагалі не потрібно, хоча одружитися він сам запропонував, не я його потягла, і рішення завести дитину було спільним. А тепер я завжди у всьому винна. Прикро і не розумію, чому чоловіки так поводяться. І боюся, що тоді почнеться після появи дитини?
