Про Олю, яка мріяла стати успішною бізнесвумен

Ця історія про мою знайому Олю, яка мріяла стати успішною жінкою
Оля хотіла бути успішною з дитинства. І вважала, що вона гідна цього невідомого, але кращого життя.

-Ну чому одним все, а іншим нічого, – стогнала вона в старших класах школи, – мені не пощастило з самого початку. Ось Віра у правильній сім’ї народилася, тепер отримає все і відразу. А чим вона краща за мене?

Мама Олі була медичною сестрою в лікарні, тато простим водієм рейсового автобуса, крім Олі була ще й молодша сестра Ніна, тож достаток у родині був середнім.

Батьки любили своїх дівчаток, намагалися дати їм найсолодший шматочок, балували в міру можливостей і прагнули привчити до праці.

-Нудно все це, – говорила Оля, – вчуся і що? Вступлю до інституту, закінчу, а на роботі моєю начальницею буде Вірочка, бо крісло їй забезпечать батьки. Ну або заміж вийду і рахуватиму копійки від зарплати до авансу, виплачуючи кредити і не маючи можливості навіть за кордон з’їздити.

Оля заміж не вийшла. Розсудивши, що має один вихід – робити кар’єру, вона поринула з головою в роботу та інтриги колективу. Переважно жіночого.

Молодша сестра Ніна спокійно вийшла заміж, жила за виразом Ольги “від зарплати до авансу”, народила двох дітей, а Оля все рвалася до вершин, вважаючи, що ось тоді вона отримає те, чого заслуговує.

-Призначили начальником відділу безглузду Катю, – ридала Оля на маминій кухні, – вона працює у фірмі на 3 роки менше, ніж я. Чому її? Я заслуговую на це місце більше!

Шеф, Віктор Сергійович міг би пояснити, що Катя набагато спокійніша за Олю, не інтригує, доброзичлива, діловита і не має такої зарозумілості, але він не вважав за потрібне вчасно просвітити надмірну та амбітну співробітницю.

-Я зрозуміла, – сказала Оля, – книжку прочитала. Про візуалізацію. Потрібно просто уявити все, що ти хочеш мати. Думка матеріальна, всесвіт почує та обов’язково відгукнеться.

Олі йшов 28-й рік. Її кімната у батьківській квартирі перетворилася на храм візуалізації її бажань та амбіцій. На стінах тепер красувалися плакати з колажами із ситого та гарного життя, яхти, вілли біля моря, дорогі авто та казкові шуби. Всесвіт мовчав.

-Не знаю вже, що й робити з нею, – скаржилася мама молодшій дочці Ніні, – усі її мрії нереальні. Тепер на якийсь тренінг записалася. Говорить для особистісного зростання треба. Грошей туди віднесла – аж скільки. Заміж треба виходити, а не за птахом щастя ганятися.

-Та хто я і хто він? – Оля пересмикувала плечима при згадці свого залицяльника, сусіда Володьки, – кухара який випікає хліб! І що? Це все, чого я заслуговую? Ну вже ні.

Хлібопекар Володька залишився зітхати та місити своє тісто, а Оля з тренінгу вивудила слушну, як їй здалося думку: хочеш стати успішною? Поводься, як успішні люди! Одягайся так, як вони, думай так, як вони, ходи в ті місця, які вони відвідують.
-Гардероб змінила, – зітхала мама, – вся в кредитах тепер, зате одягнена, як бізнес-леді. І де? У своїй маленькій конторі? Ех.

Але дочка вважала, що схопила удачу за хвіст, всесвіт відгукнувся і послав повітряний поцілунок у вигляді спадщини від троюрідної тітки. Цілу трикімнатну квартиру, яку, правда, довелося продати.

Натомість Ніна виплатила свій кредит, а Оля стала володаркою однокімнатної квартири, куди з’їхала від батьків.

Конкурентка Катя пішла в головний офіс на підвищення, а Оля зі стильною зачіскою та у діловому костюмі потирала руки: тепер посада точно її! Але начальницею відділу стала 26-річна Настя, без року тиждень, як прийшов у колектив.

-Зрозуміло, за що вона отримала це місце, – зло шипіла Оля, – підкорятися їй, вчорашній студентці, з моїм досвідом і моїми знаннями? Яке приниження!

Не допомогли начальницькі костюми, Олі йшов 32-й рік, а успіх так і не приходив. Що зробила дівчина? Правильно, вона записалася на чергові курси, де її обов’язково навчили б тому, як отримати те, чого вона так заслуговувала. І навчили!

-Все йде від оточення, – проповідувала тепер Оля, – хто мене оточував? По суті одні невдахи. Подружки із середнім статком, колеги недолугі. Та й сім’я… Ось і тягнуло мене моє оточення вниз.

Після цього просвітленням Оля своє коло спілкування переглянула щодо потрібного оточення. До нього потрапила та сама Вірочка, колишня однокласниця та донька заможних батьків, і ще пара знайомих із тих же тренінгів особистісного зростання. Тепер Оля старанно відвідувала нових подруг, прагнучи від них не відстати.

-Оля, – прагнула “докричатися” до дочки мама, – Віра не працює, грошей у неї багато і від батьків, і від чоловіка. Вона може собі дозволити й салони, і шопінг, і курорти. А ти куди за нею женешся? Сидиш згодом на макаронах, кредити віддаєш. Не женись. Не дивися ні на кого, у тебе все є для щасливого життя, просто ти цього не бачиш. Все женешся за кимось, усе заздриш.

У відповідь Оля вирішила, що й мама – це теж гиря, яка заважає розправити крила. Спілкування з “неуспішними” родичами та знайомими зійшло нанівець.

Чим це все скінчилося? За рік Олю звільнили з тріском: замість здачі важливого проєкту Оля поїхала з Вірочкою відпочивати. А повернулася вже без роботи, але з купою боргів.

Не знаю, чи відвідувала Вірочка подібні курси та тренінги з саморозвитку, але дуже швидко вона баласт у вигляді Олі зі свого кола спілкування вимкнула.

Ні, Оля не зникла. Її врятував чудовий хлібопекар, на ім’я Володимир. Поступово він виплатив її кредити, відгодував кар’єристку, що зголодніла, і в 33  Оля пішла… ні, не на черговий тренінг, а під вінець.

-До чорта кар’єру, – сміється вона тепер, спостерігаючи, як трирічна донька, забруднившись по маківку в борошні, допомагає батькові ліпити з тіста здобну булку, – ми свою пекарню відкрили. Чоловік працює майже цілодобово, і ми з донькою при ньому, я бухгалтерію веду, так що я стала бізнесвумен. Правда, другого скоро народжу і випаду на деякий час з кар’єри, ну нічого, у Ніночки діти підросли, вона обіцяла допомагати з бухгалтерією за сумісництвом.

Ні, я не думаю, що материнство є єдиним призначенням жінки.

Жінки бувають різні, хочуть різного, до різного прагнуть. Чи всесвіт все ж таки мудріший? Адже не дарма Олі стільки років не давалося бажане, може, це просто було не її?