Віктор і Аліна сиділи за однією партою. Швидко пролетіло півріччя восьмого класу. Ось уже й Новий рік на носі, а Вітя досі не знав, де зустрічатиме Новий рік. Багато однокласників ішли гуляти містом і зустрічалися на площі біля Новорічної ялинки, але Вітя соромився до них приєднуватися, тому що майже ні з ким не товаришував, крім Аліни.
— Приходь до нас увечері, якщо хочеш, – запропонувала Аліна, – батьки зустрічатимуть свято в сусідів, а я сиджу із сестрою. Кіно подивимося, чаю поп’ємо з тортом. Сама спечу.
— Я із задоволенням. Я з подарунком прийду, – пообіцяв Вітя і настрій його одразу покращився.
Аліна дуже подобалася йому. Скромна, єдина з косами в класі. В інших дівчат давно модні стрижки, а то й завивки, а Аліна з двома товстими косами, що лежать на спині. Краса.
З Аліною вони вже тричі ходили в кіно, весь грудень відвідували разом ковзанку, через що однокласники почали з них посміюватися, мовляв, парочка з’явилася.
Але Вітя не звертав уваги на усмішки. Він оберігав Аліну від усіх насмішників, проводжаючи після уроків додому, і вони дуже здружилися.
Коли настало тридцять перше грудня, Вітя приготував свій костюм діда Мороза, вирішивши йти в ньому до Аліни. Він начепив білу бороду, на брови насунув червону шапочку і подивився на себе в дзеркало. Гарний! Він підніме настрій і Аліні, і її сестричці Валі.
Про подарунок Віктор подбав заздалегідь. Він вийняв зі своєї скарбнички гроші і пішов у магазин, де купив найрізноманітніші цукерки, вафлі та шоколадні батончики. Усі солодощі він упакував в один великий прозорий пакет, перев’язав червоною стрічкою і залишився задоволений.
Ще він приготував кілька невеликих призів для ігор, які належить проводити дідові Морозу. Призи він поклав у кишені червоної шуби. Це були кулі та бенгальські вогні.
На вулиці було не дуже морозно, йшов легкий сніжок, і шапочка Віті вкрилася різьбленими сніжинками. Він зупинився перед під’їздом і зітхнув. Ось він і прийшов у гості до Аліни. Вітя був по-юнацькому закоханий у цю добру дівчинку, і сьогодні хотів хоча б натякнути їй про своє ніжне ставлення.
Він увійшов у під’їзд і покрокував сходами на третій поверх. Нагорі відчинилися двері Аліни, вона чекала на нього біля квартири. Вітя вже піднімався на третій поверх, і бачив її посмішку і радість, як раптом двері сусідньої з нею квартири відчинилися і звідти вийшли двоє дітлахів у шубках, мабуть, малюків відправили на прогулянку на подвір’я.
Дітям було років шість-сім. Вони витріщили очі на Вітю і пролепетали:
— Дідусь Мороз! Справжній… Прийшов до нас. А ми ледь не пішли гуляти… – промовив хлопчик.
— Здрастуй, дідусю Морозе, – вклонилася молодша дівчинка, і очі її заблищали від радості, – ми на тебе чекали!
Тут дівчинка почала читати віршик, та так старанно, що Вітя зупинився і, кивнувши, став слухати. Йому більше нічого не залишалося.
Але бачачи його розгубленість, Аліна очима дала зрозуміти, що діточок треба вислухати. Вона ледве стримувала сміх, дивлячись на дітей і на розгубленого діда Мороза. Коли віршик прочитали, хлопчик і дівчинка підбігли до Віті й, обійнявши його за ноги, запитали:
— А ти подарунок нам приніс, дідусю Морозе?
— Здрастуйте, діти… – пролепетав Вітя, і подивився на Аліну. А та сказала:
— Звичайно, щось обіцяв нам дід Мороз принести. Давай, дідусю Морозе, пригощай дітлахів. Вони хороші…
Віті нічого не залишалося робити, як вийняти з червоного оксамитового мішка прозорий пакет із цукерками. Він подивився на Аліну, і вона сказала:
— Правильно, діду Морозе, віддай цей подарунок моїм сусідам. Вони маленькі, дуже хороші дітлахи.
А потім Аліна тихо додала Віті:
— До того ж у них немає тата, а мама працює прибиральницею у нас у магазині.
Вітя вручив подарунок малюкам, і ті, щасливі, взяли пакет і повернулися додому, щоб показати його мамі.
— Що ти наробила? Я ж ніс його вам із сестричкою… Аліна, – прошепотів Вітя, заходячи до Аліни у квартиру, – тепер я без подарунка…
— Не шкодуй, вони й справді без батька, їм потрібніше, – сказала Аліна, – до того ж солодкого у нас у домі більш ніж достатньо, а тобі спасибі за твою винахідливість і доброту. Ти все правильно зробив. Молодець, Вітьку.
Тут у передпокій вбігла сестричка Валя. Вона також зраділа дідові Морозу і стала стрибати біля нього.
— Ну, давай свій віршик, – попросив Вітя, не виходячи з ролі діда Мороза.
Валя розповіла віршик, станцювала біля ялинки, і Вітя, порившись у кишені, дістав звідти бенгальські вогні.
Валя застрибала від радості, і вирішено було одразу ж піти на балкон і запалити хоча б один.
Коли повернулися з балкона, Вітя став надувати повітряні кульки. Аліна перев’язувала їх ниткою і незабаром у кімнаті було п’ять різнокольорових кульок. Валя підкидала їх, ловила і під музику виходив чарівний танець із кулями. Аліна і Вітя сиділи на дивані й милувалися сестричкою.
— Вибач, що з подарунком так вийшло, але я обов’язково ще вам щось принесу! – винувато сказав Вітя.
— Ні, ні. Усе добре. Ми зараз будемо пити чай. Валюша, здається, настрибалася. А ти справжнісінький дід Мороз для моїх сусідів вийшов. Нехай вони теж порадіють.
Аліна нахилилася і поцілувала Вітю. Він розгубився, почервонів, доклав долоню до щоки і розплився в усмішці. Такої ласки від Аліни він не очікував, ніжність її розтопила його остаточно, і він на млявих ногах пішов за нею на кухню.
Тут у двері подзвонили, і Аліна пішла відчиняти. На порозі стояла сусідка, мати малюків.
— Аліночко, це від вас мої дітлахи такий чудовий подарунок принесли? Як же це так вийшло?
— Все добре, Віро Петрівно, це їм дід Мороз подарував. Нехай радіють. З Новим роком! – Аліна представила Віктора, який підійшов, – ось він, справжній чарівник. Віктор, мій однокласник.
— Спасибі вам, добрі люди, – Віра Петрівна змахнула сльозу й обійняла обох. Тут тільки Аліна помітила, що в її руках була красива тарілка з млинцями.
— А це вам, гаряченькі, з різними начинками. Моїм подобаються. І ви пригощайтеся.
Вона вручила тарілку з млинцями Аліні і пішла, помахавши рукою.
Вони сіли за стіл, їли млинці, торт, фрукти. Вітя був щасливий від того, що Аліна так пишалася ним. І всього-то цукерки. А стільки малюкам радості… Після трапези вони пішли на подвір’я палити бенгальські вогні.
— Ось це свято! – раділа Валя, танцюючи з вогниками на снігу.
— А завтра ми ще на ковзанку підемо. Будемо тебе вчити на ковзанах кататися, тож ще веселіше буде! – пообіцяла Аліна, – правда, Вітя?
— Звичайно, там і музика, і народу багато, і виступи фігуристів обіцяли. Тож треба не проспати, Валя.
Опівночі додому прийшли батьки в костюмах діда Мороза і Снігуроньки. Вони вручили всім подарунки, зокрема й Віті. Це були звичайні солодкі подарунки, з мандаринкою і купою різних цукерок.
Вітя повертався додому, в оксамитовому мішку шарудів солодкий подарунок. Його батьки теж зустрічали Новий рік у колективі, в ресторані. Вдома була одна бабуся, яка й відчинила йому двері.
Вітя був у костюмі діда Мороза. Бабуся розсміялася.
— Досить вештатися ночами, дідусю. Час і спати. Уже друга година ночі. Я правда, теж тільки півгодини тому прийшла від сусідки, і вже спати хочу.
— Де тут живе найкраща бабуся у світі? – раптом ласкаво проспівав Вітя, – до тебе прийшов справжній дід Мороз!
Вітя дістав із мішка свій подарунок і вручив бабусі, поцілувавши її в зморшкувату теплу щоку.
Бабуся, побачивши подарунок, підняла брови, похитала головою, здивувалася.
— Ой, спасибі, рідний мій, найулюбленіший онучок… тобто дідусь!
Вони обійнялися, бабуся затримала його у своїх обіймах, кажучи:
— Який же ти став дорослий, Вітенько. Як я тебе люблю… І без подарунка. Хоча мені дуже приємно, рідний…
Вони лягли спати. Але Вітя від хвилюючої радості не міг одразу заснути. Йому все бачилася Валя, яка танцює, її щасливі очі, й Аліна, яка ніжно цілує його в щоку…
