— Продаю! У нього там є однокімнатна, але то — у нього, — вирішила свекруха. — А що мене тут тримає? Ні, чекати мені нема чого. Раптом ми не уживемося? Знову переїжджати? Не хочу. У мене там буде своє житло, я вже диктуватиму умови. Завжди мріяла жити біля моря, дуже мені там клімат до вподоби

У свекрухи Ніни двоє дітей: її чоловік і його сестра від різних батьків. Батьки в обох випадках участі у вихованні своїх нащадків не брали аніскільки.

Та й мати, як виявилося, недалеко від них відійшла, принаймні у ставленні до доньки.

Ніна у шлюбі чотири роки. Їй тридцять один, чоловікові — тридцять. Є маленька донька, якій два рочки.

У шлюбі вони нажили поки що тільки однокімнатну квартиру, платять за неї кредит на житло і розраховують, що коли Ніна вийде на роботу, вони зможуть швидше закрити борг.

Тоді продадуть цю нерухомість і куплять більше житло. Звісно, теж у кредит, бо інакше ніяк не вирулити.

— На спадок я ні від кого не чекаю, — каже Ніна. — Мама в мене молода, бабці пішли з життя, але там стільки родичів було… дісталися нам лише дрібні копійки. Є ще молодший брат, поки навчається, живе з мамою. А від свекрухи тим більше, який там спадок. Вона взагалі тільки про себе в цьому житті й думає.

Зовиці, сестрі чоловіка Ніни, лише дев’ятнадцять років. Вона навчається в університеті й мешкає в гуртожитку. Вийшло так, що жити їй більше ніде стало торік.

Це ще велика вдача, що кімнату в гуртожитку дали.

Тут свекруха таки підметушилася: дівчина давно вже була прописана в далекої родички в місті, де діяли пільги, свекруха теж там реєструвалася заради тих пільг.

Квартира, в якій виросли чоловік і його сестра, була бабусина, належала матері свекрухи. Власне, багато років вони й жили з бабусею всі разом.

Два роки тому свекруха, яка все життя була, м’яко кажучи, легковажною, зустріла «любов усього свого життя».

Познайомилася з чоловіком на відпочинку біля моря, потім листувалася, кілька разів то вона до нього їздила (це 30 кілометрів від Одеси), то він у столицю приїжджав.

А потім жінка отримала можливість вийти на пільгову пенсію, та ще й квартира дісталася від матері. Це ж просто етап нового, вільного життя, не інакше.

— Продаю! У нього там є однокімнатна, але то — у нього, — вирішила свекруха. — А що мене тут тримає? Ні, чекати мені нема чого. Раптом ми не уживемося? Знову переїжджати? Не хочу.

У мене там буде своє житло, я вже диктуватиму умови. Завжди мріяла жити біля моря, дуже мені там клімат до вподоби.

Сам собі, як то кажуть, пан. Але ж… є ще дівчина, донька, молодша, вона зовсім несамостійна ще. Матеріально сама жити не може. Та й ніде!

Квартиру мама продала доволі швидко, а щодо доньки сказала, знизавши плечима: у неї є місце в гуртожитку, закінчить — на роботу піде, винайме житло.

— Усі ж якось влаштовуються. На що їй жити? Ну, студенти зараз підробляють, не те що в мій час, можливостей — безліч. Все одно я не зможу допомагати з пенсії, — відповіла турботлива матінка.

Ніна проти сестри чоловіка нічого не має, хоча… та жахлива нечепура. У гості прийде — жодного разу не здогадається навіть чашку в раковину поставити, не те що помити.

Роззується посеред коридору, не помітивши, що натоптала купу землі. Одне слово, людина з іншого світу.

Працювати зовиця влаштувалася. Точніше, підробляти. Виходить мало, звісно. Чоловік її жаліє, час від часу щось підкидає грошима, а Ніна злиться.

— У нас самих гроші — не друкарський верстат, — каже вона. — Ми кредит платимо, у нас дитина. Я пробувала підробляти, виходять якісь смішні копійки. Але навіть ці копійки — для моєї сім’ї, а не для сестри чоловіка.

А ще є вихідні й свята, усілякі канікули, коли з гуртожитку всі роз’їжджаються. І куди ж зовиці їхати?

Чоловік просто купив розкладачку, і коли сестрі нікуди подітися, вона приходить ночувати до брата. Спить на кухні. Буває, що гуртожиток на літо закривають на ремонт.

Але літо — ще пів біди, минулого літа, здавши сесію, зовиця поїхала до мами. А ось на зимові канікули — вона в них.

— Заважає, — киває Ніна. — А як не заважати? Квартира ж маленька, кухня, за наявності маленької дитини, часто потрібна, місця там обмаль, ось і набиваєш ґулі між столом та її розкладачкою. Хіба це життя?

А ще ж зовиця їсть, користується побутовою хімією, а це теж, на жаль, гроші.

Ніну можна звинуватити в дріб’язковості, але чому її, а не свекруху, яка скинула студентку на старшого сина?

— Якось телефонує матуся чоловіка, питає, як там її син, донька та онучка, — згадує молода жінка. — Таким легким тоном питає, а я просто вийшла вже із себе й усе висловила.

Бач, про доньку згадала, а про те, що вона її без даху над головою залишила, забула? І про те, що гроші треба хоча б якісь висилати — теж.

— І взагалі, на кого ви сподівалися, коли поїхали, кинувши дівчину, яка вчиться? — кипіла Ніна праведним гнівом. — А потім що буде? Люди, буває, не одразу роботу знаходять. Буває, винаймати житло нема за що, це ж столиця. І в роботі перерва буває, і всякі інші обставини…

— На кого сподівалася? — обірвала невістку мама чоловіка. — Одна там дівчинка? Вона там не сама, у неї старший брат є, на нього й сподівалася. І взагалі, ти сама — дармоїдка, не працюєш, сидиш удома, а ще й розмірковуєш!

— Забудь, — порадив чоловік, дізнавшись про розмову свекрухи з невісткою. — Ну, така вона. І завжди такою була.

Ніна б і забула про слова свекрухи, але суті це не міняє: чоловік не може не підтримувати сестру, а отже, вона ще довго буде четвертим членом їхньої маленької сім’ї.

— І отримає вона диплом, а до матусі не поїде, — каже Ніна. — Там за її фахом важко знайти роботу. І взагалі… А нам що, купувати двокімнатну й другу кімнату віддавати зовиці? Бо молодий фахівець мільйонів не отримує? Я розумію, що сестра чоловіка не винна, а мені від цього легше, чи що?

***

Так часто буває: ті, хто обрав собі «легке» життя, забувають, що тягар відповідальності падає на плечі старших дітей. Легковажна мати розрахувала все правильно: знала, що син не кине сестру напризволяще.

Але благородство чоловіка стає справжнім випробуванням для його власної молодої сім’ї, яка тільки-но намагається стати на ноги.

А ви, дорогі наші, чи доводилося вам, як Ніні, розплачуватися за чужі батьківські помилки? Як вдалося захистити свою родину та свій простір?