Мені 40 років, двоє дітей, дочці 15 років та синові 7 років, розлучена. Познайомилася з чоловіком на сайті знайомств, спілкувалися телефоном, він з іншого міста, приїхав, зустрілися. Жалівся, що дружина йому зрадила і пішла до іншого.
Загалом здався спокійним, позитивним, з почуттям гумору і хоча б не сказала, що дуже сподобався, але було з ним якось затишно і спокійно, цим і підкупив, почали спілкуватися, приїжджав, познайомився з дітьми, потім переїхав.
Все було добре, знайшов роботу, правда, зарплата була невелика, але ще отримував пенсію, стосунки були хорошими, іноді казав, що не може тут звикнути, хоче жити у великому місті, я жила з дітьми в маленькому, але дуже гарному місті.
Гори чисте повітря. Прожили пів року, і він оголосив, що їде, просто подзвонив мені на роботу, сказав, що звільнився і сьогодні їде, що купив квартиру в іншому місті. Коли я прийшла додому, він уже збирав речі. Було боляче та прикро, діти до нього звикли.
Спробувала поговорити, він сказав, що не може тут жити, що в мені його все влаштовує, але йому тут нудно, потрібен свій простір. Я була просто розчавлена і не знала, що сказати, та й бачила, що він уже все вирішив. Виїхав, минуло трохи часу, почав писати, що нудьгує, не може спати, шукає роботу, але назад не повертався.
Приїжджав у гості, я сподівалася, що повернеться, прийняла, він говорив про повернення, а вранці прокинувся і сказав, що поїхав додому, подумати. Більше я його не приймала, сказала, що гостьових стосунків у нас не буде, щоб він не писав і не дзвонив, хоч він хотів зустрічей, кликав у гості.
Пройшло вже 1,5 роки, він періодично пише, я не відповідаю, хоча на душі кішки шкребуть і хочеться побачитись, не знаю. Не знаю, чи правильно я зробила, що не погодилася на зустрічі? Але з іншого боку розумію, що почувала б себе приниженою і не заслуговую на таку любов, а це, напевно, ще гірше.
