Я заміжня за чоловіком якому 45 років. У мене від першого шлюбу є дитина-інвалід. Не важка, сама їсть, говорить, ходить до туалету, така собі “сонячна дитина” – 16 років. Зʼявився у нас і спільний син, якому зараз 2 роки. У шлюбі живемо три з половиною роки. Коли зустрічалися, все було добре. У нього шлюбу до мене не було, стосунки були, дітей немає. Жив із татом-інвалідом, удома ремонт, тато доглянутий, нагодований. Мами в них вже давно немає.
За розповідями мого чоловіка, маму все життя батько експлуатував, їздили тільки куди йому треба, готувала вона тричі на день, те хочу, те не хочу і все в такому дусі. Тобто він звинувачує батька у тому, що мами не стало так рано.
Загалом, начебто був спокійний, веселий. Про мого старшого сина знав. А як одружилися, його наче підмінили. Перша ситуація була, як на море поїхали. Взяли подругу із сином. Їхав весь знервований, скиглив, кричав, машина і все його дратувала, мчав як скажений. Як приїхав, напився дуже сильно. Потім заспокоївся начебто.
Поїхали кататися по місту, кілометрів 5 проїхали, і біля торгівельного центру не зміг припаркуватися, знову псих у нього до такої міри, що порвав штани на собі. Потім знову спокійно. Назад їхали, теж саме почалося. Гнав по ямах, кричав, що машину добряче розіб’є, машина дратує і ще щось, нам невідоме. Налякав подругу, дітей. Потім я дізналася, що чекаю дитину. Усе начеб-то нормально стало. Зʼявився наш спільний синок.
Вночі малюк кричав. Бувало, кричав і тато, що раз так дитина вередує, то виросте дурником.
Все економив гроші, брав кредити, начебто зробив ремонт, але завжди злий і напідпитку, що ціни скажені і все інше. Їхати скрізь стало дорого, на море дорого, на озеро дорого, зате за рік купив нову машину, продав гараж і стару машину, залишок платила я зі своїх заощаджень. Жодної іграшки дитині не купив, все я купувала.
Потім почалося, став пити пінне щодня, кричати, що він усе купує, весь у кредитах, що мій син, я багато їмо, на молодшого багато ліків іде тощо. Коли я хворію, він кричить, що я прикидаюся. Пішов вчитися до вишу (надумав на старість). Я йому допомагаю. Все одно кричить іноді, не цінує. Малюк наш росте нервовий, дуже неспокійний ночами. Я вже не спілкуюся з подругами і друзями.
З’їздити кудись із кимось дорого, у нього вічно грошей немає, все, що заробляє, витрачає на кредити. Ліки та іграшки, гурток я сама оплачую. Малюк ще із захворюванням. Погано говорить. Лежимо іноді в лікарні, робимо платні процедури на мої гроші (допомоги, пенсію на дитину). При інших людях він весь позитивний. Вдома весь час кричить про розлучення, що розповідь спеціально для сайту – рідне слово малюка забере, старшого називає дурнем, постійно свариться на нього, проте при моїх батьках завжди робить вигляд, що піклується про нас. Набридло це приниження.
Нещодавно поїхали з друзями на ніч на природу відпочивати, взяли малюка, поки я вночі його вкладала, він говорив іншим, що вони гарно виглядають, і щоб мене також розповідь спеціально для сайту – рідне слово на фітнес взяли, що я отупіла в декреті. Потім я вийшла, і ми з ним почали сваритися при всіх. Він напідпитку сів у машину, за яку я плачу кредит, і поїхав кудись кататися. Приїхав, друзі забрали ключі, він почав влаштовувати “концерти” став у багаття кидати документи. Ті в шоці.
Документи врятували. Вранці він шукав ключі, документи, кричав, що я винна, друзів послав, поки ті йому не повернули документи. Більше з ним спілкуватися не хочуть. Тепер щодня він кричить, що я його погано годую, ми його об’їдаємо, у нього грошей немає…
Зате синок тата дуже любить. Що робити?
Вибачте, наболіло… Я в розпачі.
