Я заміжня за чоловіком якому 45 років. У мене від першого шлюбу є дитина-інвалід. Не важка, сама їсть, говорить, ходить до туалету, така собі “сонячна дитина” – 16 років. Зʼявився у нас і спільний син, якому зараз 2 роки. У шлюбі живемо три з половиною роки. Коли зустрічалися, все було добре. У нього шлюбу до мене не було, стосунки були, дітей немає. Жив із татом-інвалідом, удома ремонт, тато доглянутий, нагодований. Мами в них вже давно немає.
За розповідями мого чоловіка, маму все життя батько експлуатував, їздили тільки куди йому треба, готувала вона тричі на день, те хочу, те не хочу і все в такому дусі. Тобто він звинувачує батька у тому, що мами не стало так рано.
Загалом, начебто був спокійний, веселий. Про мого старшого сина знав. А як одружилися, його наче підмінили. Перша ситуація була, як на море поїхали. Взяли подругу із сином. Їхав весь знервований, скиглив, кричав, машина і все його дратувала, мчав як скажений. Як приїхав, напився дуже сильно. Потім заспокоївся начебто.
Поїхали кататися по місту, кілометрів 5 проїхали, і біля торгівельного центру не зміг припаркуватися, знову псих у нього до такої міри, що порвав штани на собі. Потім знову спокійно. Назад їхали, теж саме почалося. Гнав по ямах, кричав, що машину добряче розіб’є, машина дратує і ще щось, нам невідоме. Налякав подругу, дітей. Потім я дізналася, що чекаю дитину. Усе начеб-то нормально стало. Зʼявився наш спільний синок.
Вночі малюк кричав. Бувало, кричав і тато, що раз так дитина вередує, то виросте дурником.
Все економив гроші, брав кредити, начебто зробив ремонт, але завжди злий і напідпитку, що ціни скажені і все інше. Їхати скрізь стало дорого, на море дорого, на озеро дорого, зате за рік купив нову машину, продав гараж і стару машину, залишок платила я зі своїх заощаджень. Жодної іграшки дитині не купив, все я купувала.
Потім почалося, став пити пінне щодня, кричати, що він усе купує, весь у кредитах, що мій син, я багато їмо, на молодшого багато ліків іде тощо. Коли я хворію, він кричить, що я прикидаюся. Пішов вчитися до вишу (надумав на старість). Я йому допомагаю. Все одно кричить іноді, не цінує. Малюк наш росте нервовий, дуже неспокійний ночами. Я вже не спілкуюся з подругами і друзями.
З’їздити кудись із кимось дорого, у нього вічно грошей немає, все, що заробляє, витрачає на кредити. Ліки та іграшки, гурток я сама оплачую. Малюк ще із захворюванням. Погано говорить. Лежимо іноді в лікарні, робимо платні процедури на мої гроші (допомоги, пенсію на дитину). При інших людях він весь позитивний. Вдома весь час кричить про розлучення, що малюка забере, старшого називає дурнем, постійно свариться на нього, проте при моїх батьках завжди робить вигляд, що піклується про нас. Набридло це приниження.
Нещодавно поїхали з друзями на ніч на природу відпочивати, взяли малюка, поки я вночі його вкладала, він говорив іншим, що вони гарно виглядають, і щоб мене також на фітнес взяли, що я отупіла в декреті. Потім я вийшла, і ми з ним почали сваритися при всіх. Він напідпитку сів у машину, за яку я плачу кредит, і поїхав кудись кататися. Приїхав, друзі забрали ключі, він почав влаштовувати “концерти” став у багаття кидати документи. Ті в шоці.
Документи врятували. Вранці він шукав ключі, документи, кричав, що я винна, друзів послав, поки ті йому не повернули документи. Більше з ним спілкуватися не хочуть. Тепер щодня він кричить, що я його погано годую, ми його об’їдаємо, у нього грошей немає…
Зате синок тата дуже любить. Що робити?
Вибачте, наболіло… Я в розпачі.
