У моєї подруги єдина дочка не виправдала надії матері, яка вклала у її виховання та навчання всі сили. Ростила її, нічого не шкодуючи.
Чоловік загулював з друзями, на роботі не затримувався надовго, звідусіль виганяли. Але дочка закинула навчання на останньому курсі, кудись зникла на місяць, повернулася, знову пішла.
Це вже стало звичною справою. Потім прийшла до матері, повідомила, що чекає дитину. Мати її прийняла, не лаяла, щоби знову не пішла, допомагала з онукою, повністю забезпечувала їх.
Коли дитині було кілька місяців, донька почала знову гуляти і пропадати десь тижнями. У результаті кудись зникла зовсім. Літня мати, яка ще й працювала, залишилася з немовлям на руках.
За допомогою опіки та суду моя подруга позбавила зниклу дочку батьківських прав. Згодом вона оформила опіку над онукою, влаштувала в ясла, сама працювала.
За кілька років зникла дочка прийшла до мами з новим немовлям на руках, знову попросилася прихистити її. Мати не пустила, навіть відмовилася віддати дитячі речі від онуки, які вона купувала дитині.
Внучка ця так і виросла з бабусею (чоловік подруги помер від того, що шукав сенс життя на дні чарки), кликала її мамою. А дочка десь бовталася з новими дітьми та новими чоловіками, першою дитиною не цікавилася взагалі.
Мабуть, у батька пішла, така ж легковажна і безвідповідальна. Така історія, які трапляються у багатьох людей. Чи правильно вчинила подруга, що тоді не пустила вдруге свою дочку?
Можна тільки здогадуватися. Але те, що в дочки не було розуму, стає очевидним. Можна тільки здогадуватися, що згодом історія повторилася б. І дочка привела б третю дитину.
А щодо подруги, вона звісно була спритною старою, проте дві дитини вже не змогла б виховувати. Чому ж так трапляється: що діти не можуть знайти себе в житті?
Про це й думала моя подруга вечорами, чого не вистачило її доньці, щоб жити нормальним життям. А не вештатися бог знає де.
