— Тітонько Таню, а мама сьогодні приїде? – племінниця Тетяни маленька Емма зранку була засмучена.
— Не сумуй, приїде звичайно! Адже вона тобі обіцяла, я це точно чула, біжи до дітлахів грати! – Тетяна обійняла свою маленьку племінницю і своїм дітям крикнула, – Даринко, Артем, ви що Емму кинули? Ех ви безсовісні, сестричка до вас у гості приїхала, а ви її грати не приймаєте!
— А вона нам планшет не дає пограти! – Артем виставив одну ногу вперед, Дарина з-за плеча брата визирала, – А ще вона сказала, що ми бідні! Сама вона така, у неї навіть тата немає. І мама її до неї на Новий рік не приїхала, нікому вона не потрібна!
Емма зблідла, сльози полилися з очей! Не знаючи, куди сховатися, вона спочатку на кухню побігла, а потім двері до комори побачила, і шмиг у неї, і двері зсередини на засувку.
— Артеме! – розсердилася Тетяна, – Ну батько прийде, він тобі задасть! Ти навіщо сестру доводиш? Не бачиш, їй і так погано?
— Ніяка вона нам із Дашкою не сестра! – Артем відступив назад, побачивши, що мама сердиться, але своє твердить, – Вона зла! І жадібна, і хвалиться весь час, що в неї все є, а ми – бідні! А вона сама бідна, у неї тата немає, і ніхто її не любить! Біжимо, Дарино! – Артем зрозумів, що мати розсердилася і зараз їм дістанеться, і вони з сестрою втекли в дальню кімнату.
Тетяна в розпачі присіла на табурет. От же дітвора, ну ніяк не порозуміються!
Емма раніше в них не часто бувала, молодша сестра Тетяни Віка зазвичай доньку до матері з батьком привозила.
З чоловіком Вікторія швидко розлучилася, Валера наплів їй про квартиру, про батьків. А Віка купилася – вона завжди про красиве життя мріяла, ось і вийшла за Валерку пустослова.
Ну, а тепер у батька з ногами погано. Тетяна сама до них допомагати бігає, та Артема з Дариною теж засилає. То супчик їм курячий наварить, то пирогів напече. У матері від роботи пальці скрутило, важко їй по господарству справлятися.
Ось Вікуся і привозить Емму до Тані тепер на канікули, а більше то нікуди!
Вікуся з дитинства у них яскрава, непосидюча.
Я, каже, як ви тут живете, жити не збираюся, нудьга неможлива! Я в артистки піду, я красива!
Вона і справді з дитинства і співала, і танцювала, і вірші читала. Після школи набрехала батькам, що у швейне, як і старша сестра її Таня, вступати буде.
А сама подалася в артистки. Перший рік не вступила, на хлібозаводі працювала, а сама брехала, що вчиться.
Тільки сестрі своїй старшій, Тетянці, і проговорилася. Таня мовчати обіцяла, підтримала сестру, ну що робити, раз мрія в неї така – в артистки йти. Батько, як дізнався, мало не прибив обох.
Кричав, що це Танька в усьому й винна! Сама то вже на селищній ткацькій фабриці працює, заміж збирається. А сестру прирекла на життя незрозуміле, безпутне!
Батько, може, й зліг тому – від розладу ноги ледь не віднялися. Вікуся ж татова улюблениця завжди була, гордість, красуня!
Але Віка настирлива, вступила до театрального училища, закінчила, заміж за Валерку вийшла.
На його джипі в селище тоді приїхали, Віка ошатна, міська. Валера теж на актора вчився, потім Емма в них зʼявилася. Валерка став на гастролі їздити, ну й донесли Віці, що в її чоловіка вона не одна.
Тетяні і шкода сестру, але і ясно, що такою, як Таня, вона бути не зможе.
Тетяна зовсім інша, вона звичайна, їй метушливе яскраве життя ні до чого. Їй своє, просте до душі.
І чоловік Андрій Тані до пари, з селища їхати навіть і не думав. До чого їхати, якщо тут і батько з матір’ю, і все своє, рідне?
Він на електрика в технікумі вивчився, Таня у швейному, потім у селище повернулися і одружилися. Двоє дітей у них – Артем і Даринка, господарство, робота улюблена.
Та й батьки поруч, їм тепер уже допомагати треба. Як же можна раптом виїхати кудись? Серце ж буде не на місці, туга забере з чужими людьми та по чужих місцях мотатися!
Тетяна встала, до комори підійшла. І навіщо Андрій зсередини засувку поставив?
— Емма, відкривай, холодно там, застудишся! Емма, я зараз матері зателефоную, що ти не слухаєшся, вона сказала не приїде, якщо будеш погано поводитися!
Скрипнула засувка, Емма вийшла заплакана. От і прикро, що вона гидоти Артему з Дариною говорила. А й шкода її, дурна ще, меле дурниці всякі, дитя ж ще.
Тетяна обійняла Емму,
— Замерзла?
Та спершу йоржилася, убік дивиться, а потім розревілася, як маленька! Схлипує, а на Віку маленьку як схожа! Тетяна по голові племінницю гладить, ех, начебто й усе в неї є, Вікторія добре заробляє, та й Валерка на Емму дає.
А вона як неприкаяна!
— Ну не плач, мама ж обіцяла? Обіцяла! А на Новий рік вона тому не приїхала, що Снігуронькою працювала, ти ж знаєш! – втішала Емму Таня, а сама думала, що не змогла б ось так.
Сама б вона до доньки поїхала, не пішла б, як Віка, на якусь вечірку. Віка поділилася, що в неї нове кохання, якийсь крутий хлопець, звуть його Максим. І можливо вона з ним приїде. Краще б Віка одна приїхала, Емма її так чекає, напевно засмутиться.
— Гаразд, Еммочко, все буде добре! – Таня поправила племінниці волосся, погладила по голові й поцілувала. Емма завмерла, немов її мама так ніколи не цілувала, рвучко обійняла Таню і схлипнула,
— Ти добра, просто я так від образи, вони мене дражнили! …
— Ну, ну, досить, все буде добре, Артем із Дашкою теж не зі зла. Мир, гаразд? Давай краще разом до маминого приїзду печиво спечемо?
Ось вона зрадіє і здивується, давай? Зараз Дашу з Артемом покличемо і напечемо, свято ж скоро, Різдво!
— Свято? – Емма витерла сльози й усміхнулася, – Я мамі котика зроблю з тіста і зайчика, можна?
— Ну звісно, йдемо? – обійняла її і підштовхнула Тетяна, – Даша, Артем! Давайте печиво пекти, у нас перемир’я, на печиво ми добрі побажання загадаємо, папірці з передбаченнями покладемо.
І кожен потім буде тягнути.
А скоро тітка Віка приїде, тато наш теж скоро прийде, та дід із бабусею.
І як стемніє, ми бенкетувати будемо!
Тетяна милувалася, як діти розрум’янилися, і не сваряться більше. Ціле деко вже фігурного печива наліпили, час і в духовку ставити, вона прогрілася.
Згадалося, як вони з Вікою і з мамою теж пекли пиріжки й печиво.
Тетяна мамі допомагала і Віку вчила.
Віка завжди була нетерпляча, їй копітка робота не до душі, їй треба все швидко, з наскоку, щоб усі швидше захоплювалися.
Так Віка тоді й не зліпила зайчика, тісто зім’яла й кинула – не хочу я ці печеньки ліпити. Дурні ці печеньки!
Віка і за ягодами та грибами не любила ходити.
Йде лісом, співає, а про гриби та ягоди забуває.
Таня з Вікою тоді, в дитинстві, нерозлучні були. Віка хоч і молодша, а вигадниця велика була. Та й усе в них добре було, ніколи не сварилися, не обзивалися! А тепер якось усе нарізно…
Тетянка і Вікуся ще не знають, як їхнє життя складеться
Двері в будинок відчинилися, впустивши морозне повітря, і весь у снігу, увійшов Андрій.
— Татку! – Артем і Дарина одразу ж підскочили й повисли на батькові, – А ми печеньки із секретом напекли!
— Розумнички мої, я ж з морозу, холодний, та весь у снігу. А я думаю – чим так смачно пахне? – Андрій скинув кожушок і шапку та підхопив на руки одразу і Артема, і Дашу.
Тетяна замилувалася своїм чоловіком, хоч і не перший рік живуть.
А в очах його любові й тепла тільки більше стає.
Віка над сестрою сміялася, – І що ти в ньому знайшла? Ні риба, ні м’ясо, ні на обличчя не дуже, і взагалі, як людина, Андрій твій нуднуватий.
— Знаєш, а для мене щастя, це коли вранці з радістю йдеш на улюблену роботу. А ввечері мчишся додому, бо вдома чоловік коханий і діти чекають, – Таня очікувала, що Віка її зрозуміла. Але натрапила на глузливий погляд молодшої сестри,
— І що, так і будеш усе життя, ось так от, одне й те саме? Та ні, я не насміхаюся, твоя справа …
Двері знову відчинилися – ось і батьки.
— Бабуся, дідусь! – зраділи Артем і Дарина. Емма теж вибігла, почала дідуся з бабусею обіймати, хоча по її очах Тетяна зрозуміла, що Емма чекає на маму.
Клавдія Петрівна і Єгор Іванович стали діставати гостинці, діти раділи.
І нарешті за вікном почувся звук автомобіля, що під’їхав.
Тетяна визирнула у вікно, Емма одразу ж хотіла вискочити на ґанок, – Мама приїхала! Кинулася, оторопіла і тут же зупинилася.
Вікторія увійшла в пухнастій шубці, як завжди яскрава, з ароматом парфумів, але … не одна. За нею увійшов незнайомий чоловік, усміхнувся,
— Доброго дня, з прийдешнім святом!
Віко, у твоєї сестри чудовий будинок, а ти казала, що він невеликий! А ялинка яка шикарна!
— Та годі, облиш! – Віка обернулася до сестри, – Таня познайомтеся, це Максим!
— Матусю! – Емма так і стояла осторонь, – Матусю, я так на тебе чекала!
— Привіт моя люба! А в нас тобі подаруночок, те, що ти хотіла! І для всіх подарунки, Максиме, діставай!
Артему ігрова приставка, Даринці – кухня для ляльок, а для Емми … планшет! Ну що, усім сподобалося? Ну і солодощі з купою мандаринів звісно, від тітки Віки та дядька Максима.
— Дякую-ю-ю-ю! – хором радісно дякували Артем і Даринка. Тітка Віка завжди їм гарні подарунки привозила. Тільки Емма засумувала, але намагалася не подавати виду.
— Дивись, як твої радіють, – трохи роздратовано сказала Віка сестрі, – А моя Емма заїлася, знову їй щось не так. Адже хотіла ж вона планшет, купили найдорожчий, а вона кривиться!
— Я хотіла, мамо, я говорила, – тихо шепотіла Емма, але Віка вже відійшла і не чула.
— Привіт, Емма, а я Максим, друг твоєї мами, – Максим підійшов до неї, і Емма трохи розгубилася.
З ним вона зовсім не хотіла спілкуватися, у мами вже був друг, і тоді мама постійно Емму відвозила то до бабусі, то до подруги.
— А мама мені казала, що ти любиш малювати? – усміхнувся їй Максим, – Я, до речі, теж люблю, я проєкти будинків малюю. Слухай, а я здогадався, ти ж напевно для малювання хотіла планшет, графічний, так? А мама все наплутала?
Ну так не переживай, ми з тобою розберемося, правда?
Емма здивовано подивилася на Максима – вперше мамин друг із нею так розмовляв.
— А в нас до чаю сюрприз! – весело оголосила Тетяна, коли всі вже наситилися домашньою гарячою картоплею і качкою запеченою з яблуками,
— Ми з дітьми всім до Різдва напекли печива з передбаченнями. А ну, вибирайте!
Усі шумно почали обирати печиво.
Максим нахилився до Емми і тихо запитав,
— А ти нам із мамою підкажеш, яке нам взяти печиво? Ти які своїми ручками ліпила, я дуже хочу те, що ти зробила!
Емма знову здивувалася, а в цього дядька Максима добрі очі. І ще він уважний, він на Емму увагу звертає, не те, що інші!
І Емма вибрала того зайчика і котика, що вона сама зліпила, і подала Максиму, – Ось ці!
— Спасибі, найдобріша і найкрасивіша дівчинка на світі, – тихо подякував дядько Максим.
І голосно, як і решта, розламавши своє печиво, прочитав,
Твої кохані будуть завжди з тобою, якщо сьогодні вони поруч!
— Ого, яке чудове передбачення, все збіглося! – і Максим обійняв Вікторію – вона сиділа праворуч, і Емму, що сиділа ліворуч від нього, і прошепотів їй, – Спасибі, що допомогла!
У Вікторії теж виявилося схоже передбачення –
Ти любиш сильніше, ніж думаєш, твоя справжня любов прийшла!
Вікторія зніяковіла, що було їй не властиво,
— Ну, я в передбачення не вірю!
Але коли Емма з мамою і дядьком Максимом їхали, Тетяна помітила, що Максим був уважний і до Віки, і до Емми. Вони виглядали, як сім’я, Тетяна була рада за сестру, і вона не помилилася!
З появою Максима всі невдачі Вікторії закінчилися. Вона більше не мріє, щоб їй усі заздрили.
І не виставляє напоказ дороге вбрання.
Різдвяне печиво від доньки з передбаченнями створило диво!
Красива й успішна акторка Вікторія отримала провідні ролі в театрі та вийшла заміж за архітектора Максима.
Їхня старша донька Емма збирається піти по стопах батька, саме так вона називає тепер Максима.
А їхня молодша донька Маринка – ну вилита мама. Співачка і танцівниця, можливо, вона теж захоче стати артисткою. А може й ні, вона поки ще не вирішила.
Вони дуже дружні з родиною старшої сестри Вікторії. З Тетяною, Андрієм та їхніми дітьми.
Але найголовніше щастя – це коли все перебуває в гармонії, ким би ти не був.
Коли вранці з радістю йдеш на улюблену роботу.
А ввечері мчишся додому, бо вдома – коханий чоловік і діти. Мабуть, це і є щастя, як не крути!
Сімейне і найпростіше людське, передбачене Різдвяне щастя!
