Спопеляючим поглядом дивилася Марина на чоловіка, який поспіхом застібає сорочку: «Я дивлюся, ти вже розпакував свій подарунок»?
Поруч натягувала піджак незнайома їй блондинка.
— Мариночко, ти все не так зрозуміла, – підлесливо бурмотів Григорій. – Це в рамках підготовки до корпоративу.
— Ага, конкурси будуть цікаві. Ви тут, напевно, під шкіру пітона один одного розфарбовували? На честь року Змії аквагрим наносили! – рявкнула Марина на чоловіка. – Що ж, можете продовжувати свої вправи.
***
Вона вискочила з кабінету і грюкнула дверима, проклинаючи свій запізнілий романтизм.
Ну з чого Марина взяла, що може просто так заявитися в офіс до чоловіка в його кабінет зі своїм домашніми імбирними пряниками і пляшкою ігристого? А все подруга Лерка. Вона як минулого року вийшла заміж у свої п’ятдесят два, так і почала мучити Марину своїми порадами. Ось і сьогодні вранці Валерія їй зателефонувала і запитала:
— Ти як плануєш свого вітати?
— Кого? – не зрозуміла Марина. – Діти давно дорослі, син навряд чи шукатиме подарунок під ялинкою.
— Дурнувата, звісно, чоловіка, – розреготалася Лера, навіть голос її задзвенів від задоволення, як дзвіночок. – Я ось своєму приготувала костюм Бетмена, буде мене рятувати з лап лиходія.
— Мій Григорій навряд чи оцінить такий перформанс, – пробурмотіла з сумнівом Марина. – Він страшенно консервативний, сама знаєш. Навіть яскраві сорочки і краватки не носить, а вже костюм.
— Ну тоді влаштуй йому сюрприз, заявися в офіс із пляшечкою ігристого і чимось смачненьким, – запропонувала Лера. – Ніщо так не освіжає почуття, як зміна обстановки.
— Та в них корпоратив сьогодні, я явно буду зайва зі своїми дивацтвами, – випалила Марина, яка подумки вже зібрала гарний образ для візиту до чоловіка.
— Нічого страшного, начальство не спізнюється, а затримується. Ось і ви дозволите собі невелику затримку, – засміялася Лера, явно уявивши собі причину цієї затримки.
Марина почервоніла до коренів волосся просто біля телефону, а потім вирішила, що це не така вже й погана ідея. Відтоді як виріс син Сергійко, вони з чоловіком помітно одне від одного віддалилися. Сімейному життю пари точно не завадив би новий виток пристрасті. Хоча Марина підозрювала, що метафоричний кінь під її принцом давно завʼянув, а меч заіржавів.
Висипавши в паперовий кульок нещодавно спечені імбирні пряники та сунувши в об’ємну сумку ігристе, вона приміряла вибране вбрання.
Вийшло непогано – срібляста сукня пасувала русявому волоссю, що розсипалося по плечах. Тонкі сиві пасма в ньому мали вигляд мелірування. Вбрання Марина доповнила білою шубкою яка дуже модна в цьому році. Вона викликала таксі й доволі швидко доїхала до офісу чоловіка – заторів на дорогах ще не було, незважаючи на тридцять перше грудня.
Радісно посміхаючись, Марина забігла в офісну будівлю і попросила охоронця не попереджати чоловіка про її візит. Той розуміюче підморгнув. Марина увірвалася в кабінет і застигла як статуя, її чоловік був там у розстебнутій до пупа сорочці.
Краватки на шиї не спостерігалося, а поруч із ним – незнайома блондинка в блузці, на якій не завадило б застебнути кілька ґудзиків. Її піджак валявся на підлозі. Сцена була настільки недвозначною, що ні про які виправдання й мови не йшло.
Капаючи сльозами на білосніжне хутро шуби і залишаючи на ній струмки туші, Марина вибігла з офісної будівлі. Незважаючи на те, що часу минуло мало, на місто вже опускалися сині сутінки. Марина витягла телефон, щоб викликати таксі, але той був майже розряджений, а вільні машини, за словами диспетчерів, у всіх автопарках були відсутні.
Дочекавшись, коли смартфон видасть передсмертний писк і відключиться, Марина жбурнула його в сумку. Офісний центр розташовувався на відшибі, далеко від великих магістралей. Спіймати тут таксі було практично нереально, та ще й дороги замело. А її білосніжні замшеві чобітки мало підходили для прогулянок кашею з реагентів і бруду упереміш зі снігом.
Чортихаючись і проклинаючи свою безпечність, адже могла б узяти машину, Марина шкандибала узбіччям.
Розчистити тротуари в промзоні ніхто не здогадався. Повз за цей час пролетіло п’ять чи шість машин, але жодна з них не зупинилася. Руки замерзли, ноги теж сковував мороз, на вулиці суттєво похолодало. Аж раптом позаду почувся гудок автомобільного сигналу, а поруч із нею загальмував геть неймовірний автомобіль – старий Жигуль.
Водій опустив скло обертовою ручкою і поцікавився:
— Чи тепло тобі, жіночко, у мінус девʼятнадцять? Не найкраща погода для прогулянок. Сідай, підвезу до цивілізації.
— Спасибі, – стукаючи зубами, пробурмотіла Марина і забралася в теплий салон авто. – А що, справді мінус девʼятнадцять? Давно такої температури не було, справжнє новорічне диво.
— Щойно машину з гаража виганяв, передали по радіо, – усміхнувся її співрозмовник. – Давайте знайомитися. Валерій, трохи чарівник.
— Це точно, – усе ще тремтячи, прошепотіла його пасажирка. – А я – Марина.
— Ви взагалі звідки тут взялися? – поцікавився водій. – І погода нельотна, і мороз.
— Приїхала чоловіка привітати сюрпризом в офіс, але невдало! – Марина фиркнула від обурення. – Його вже привітала до мене якась блондинка. І тепер на Новий рік у мене була чудова перспектива замерзнути в заметі. Таксі сюди зараз вже не їдуть.
— Отже, у Новий рік вступаєте вільною жінкою? – усміхнувся її співрозмовник. – Правильно, усе погане залишимо в минулому році.
Марина з цікавістю роздивлялася свого рятівника і його незвичайну машину.
На носі загадково поблискував сріблястий значок, а в салоні пахло мандаринами і корицею. Тут було тепло і просторо, сам Валерій теж мав доволі охайний вигляд – років п’ятдесяти – п’ятидесяти п’яти, у яскравому новорічному светрі та блакитних джинсах. Лише легка неголеність видавала, що чепуритися йому було ніколи.
— Ну що, поїхали кататися? – поцікавився в неї Валерій. – Якщо не поспішаєте додому, пропоную влаштувати новорічний круїз найкрасивіше вбраними бульварами і парками нашого міста. Будемо повертати новорічний настрій.
—Я навіть і не знаю, – зітхнула Марина. – Шуба зіпсована, я замурзана, он, туш потекла.
— Це ми легко виправимо, – усміхнувся Валерій і простягнув пасажирці пачку вологих серветок. – А макіяж такій красивій жінці і зовсім не потрібен. Ви ж як Снігова королева, вся в білому і срібному. До речі, тримайте цукерку.
— Ой, марципан! – заплескала в долоні від несподіванки Марина. – Це мої найулюбленіші цукерки. А я вам пряник, сама пекла.
Обмінявшись символічними подарунками, вони купили по каві з собою на заправці і продовжили шлях.
Валерій вручив Марині мішок із подарунками – милими дрібничками для дітей. Дорогою вони роздавали їх зустрінутим перехожим, ті дивувалися, отримавши копійчаний новорічний сувенір – магнітик, цукерку, хлопавку, ялинкову кулю або просто імбирний пряник. А потім їхні обличчя сяяли щирими посмішками.
Через годину в машині Валерія знайшлася срібляста шапка Снігуроньки, а сам він приміряв халат та шапку і бороду Діда Мороза. Машину вони припаркували біля головної площі міста.
— За кермо я, звісно, так не сяду, – пояснив Валерій. – Знаєте, на фото в правах ні бороди, ні вусів, ні білосніжних брів немає. А правоохоронці сьогодні на кожному кроці.
— Нічого, дідусю, – розреготалася Марина. – Побудеш сьогодні безколісним.
А Валерій несподівано дістав із кишені плівковий фотоапарат і запропонував:
— Вставай до ялинки й усміхайся. Влаштуємо справжню фотосесію. Знаєш, у плівкових кадрах є своя магія. А ще фотоапарат не телефон, на морозі все працює як треба.
— Валеро, тебе як із минулого сюди закинули, – зігнулася навпіл від сміху Марина. – І машина ретро, і фотоапарат.
— Ба більше, сам я теж зроблений у минулому столітті, – підтримав її жарт водій. – Тоді ще був контроль якості.
— Ну? Як я? – запитала Марина, відчуваючи себе зіркою справжньої фотосесії.
— Як є! Снігуронька, фея і просто красуня, на місці чоловіка я б уже собі руки до ліктів згриз від прикрості, – відповів Валерій упевнено. – Роздрукую фотки і тобі їх потім віддам.
— Куди далі? – поцікавилася в нього Марина, яка увійшла у смак.
Атмосфера свята, що витала в повітрі, їй дуже подобалася.
— Давай у парк, пам’ятаєш, там колись був танцювальний майданчик? – хитро примружившись запитав її Валерій.
— Точно, – згадала Марина, – так його сто років тому закрили.
— Нічого, просто прогуляємося, – весело запропонував її супутник.
Вони пішли доріжкою подалі від вогнів і веселої святкової юрби. Тут повільно падав сніг, підсвічування було не скрізь, а з гучномовців несподівано полилася гарна мелодія.
— Дами запрошують кавалерів! – вигукнула Марина. – Оголошую білий танець.
— Із задоволенням підкоряюся, – весело підтримав її Валерій.
Він підхопив Марину, і вони почали вальсувати серед ліхтарів. На сусідній доріжці двірники зупинили прибирання і зааплодували.
Марина відчула себе справжньою королевою цього дивовижного балу. А чоловік з його незграбними виправданнями і тією блондинкою здавався зовсім далеким і неважливим. Наче все, що було до цього вечора, вкрилося пеленою снігу, наче ранка на серці, що затягнулася.
Дотанцювавши, вони повернулися в машину. Валерій попередив, що має сюрприз, але їм потрібно встигнути до опівночі. Марина довірливо кивнула.
Вони давно перейшли на ти, здавалося, що чоловік знайомий із нею все життя. За вікном машини проносилися міські вулиці, і Марина нарешті зрозуміла, де зустріне Новий рік.
Машина зупинилася біля оглядового майданчика над урвищем, перед ними пролягала засніжена річка, на тому березі сяяли вогні міста. Валерій закутав свою супутницю в теплий картатий плед, дістав із салону термос і два кухлі, розлив по келихах глінтвейн.
— Чому ти зі мною возишся? – раптом запитала Марина. – Хіба це правильно – зустрічати Новий рік у компанії незнайомців?
—- Знаєш, п’ять років тому я і сам був у такій ситуації, – відповів їй Валерій. – Дружина напередодні Нового року вирішила піти, заявивши, що виходила заміж за інженера, а таксист – це не професія. Мовляв, соромно розповідати, що чоловік таким чином заробляє. Вона ж із вищою освітою, хизується цим. Я ж узагалі хотів стати шофером, а батьки наполягли на інституті.
— І що сталося п’ять років тому? – поцікавилася Марина.
— Теж зустрів хорошу людину, поки блукав сам. І зрозумів, що в Новий рік можна просто бути чарівником для інших. Тепер кожного тридцять першого грудня ввечері заводжу машину в гаражі, саме цю, ще дідову, і катаюся містом, – усміхнувся їй Валерій. – Підкидаю тих, хто спізнюється до коханих і близьких. Веселю сумних, втішаю сумних.
— Яка класна традиція! – захопилася Марина.
Валерій у відповідь дістав щось із багажника авто, чиркнув сірниками, і запалив величезні бенгальські вогні. Вони розфарбували новорічну ніч яскравими тонами, Марина тільки захоплено ахнула і схопила Валерія за руку, він не став забирати її.
— Товаришу чарівник, а відвезіть мене тепер додому, – попросила Марина після прогулянки.
— Легко, з тебе адреса, – погодився з нею Валерій.
—До речі, а в тебе є плани на залишок новорічної ночі? – поцікавилася Марина, обережно посміхаючись. – Як щодо більш теплої обстановки і ігристого? Щоправда, з їжі в мене були тільки пряники, і ті ми роздали. Але можна щось приготувати нашвидкуруч.
— Не сумніваюся, – відповів їй Валерій. – Звичайно, їдемо. Я не проти затриматися в твоєму житті. І не тільки на цей вечір.
Разом вони вирушили в машину, а потім поїхали у квартиру Марини. Вона була впевнена в тому, що чоловік звідти давно забрався. Так і вийшло, до їхнього приїзду Григорій встиг навіть звільнити всі вішалки в шафі від своїх костюмів.
Він давно поїхав, Марина припустила правильно. Найбільше на світі її чоловік ненавидів сильні емоції і з’ясування стосунків.
Дивлячись на Валерія, який хвацько відкривав пляшку з напоєм, Марина посміхалася. Їй не потрібно було тримати обличчя перед цим чоловіком, з ним виявилося просто тепло і добре поруч.
— Якщо ти не проти, наступного Нового року я буду штурманом на нашому маршруті порятунку розбитих сердець, – запропонувала Марина Валерію.
— Вважатиму за честь, – усміхнувся він. – Моєму екіпажу в ці п’ять років гостро не вистачало найкрасивішої панянки.
Після новорічних свят Марина подала на розлучення, вони з Валерієм бачаться майже щодня. Подруга Лера вже завалила Марину фотографіями з актуальними фасонами весільних суконь. Чоловік не став наполягати на збереженні стосунків, він взагалі більше нічого не значив у житті Марини.
Ось так буває, навіть найзіпсованіше свято і поганий настрій легко може врятувати всього одне новорічне диво.
