Рано-вранці Анатолій піднімався і йшов на риболовлю, приносячи до обіду кістлявих карасів. Юлька смажила їх у розпеченій олії, обвалявши в борошні, так що кісточки ставали м’якими, і рибу можна було їсти цілком, якщо вона була дрібна

Те, що Юлька «зіпсована», знали всі: коли вона вчилася в дев’ятому класі, заїжджий перекупник м’яса затягнув її на покинутий склад.

Про це шепотіли всім селом, особливо коли той торговець купив батькам Юльки нову машину, а ті відразу ж забрали написану заяву.

Справу зам’яли, батько Юльки розтинав селом у новенькому автомобілі, мати відводила очі, коли в неї питали, як Юлька, сама ж вона перестала ходити до школи.

Пізніше їй дозволили скласти іспити за дев’ятий клас і видали свідоцтво про закінчення школи.

Цей день Юлька вирішила стерти зі своєї пам’яті. Було й було. І той інший теж.

Понад усе на світі вона хотіла піти з батьківського дому, тому швидко вийшла заміж — за першого, хто покликав.

А покликав її сусід Анатолій — на п’ятнадцять років старший, щойно повернувся з заробіток.

Юлька його не боялася, але й не кохала: був він похмурий, багато пив і все просив подарувати йому спадкоємця.

Рано-вранці Анатолій піднімався і йшов на риболовлю, приносячи до обіду кістлявих карасів.

Юлька смажила їх у розпеченій олії, обвалявши в борошні, так що кісточки ставали м’якими, і рибу можна було їсти цілком, якщо вона була дрібна.

А потім Анатолій втонув. Тіло винесло в очерети. Юлька відчула полегшення, хоча чоловіка було шкода. Але самій виявилося простіше: тепер у неї був свій дім, своє життя.

Щоправда, у сусідньому домі жили батьки.

Які все норовили Юлею командувати. Батько так взагалі запропонував:

— Повертайся додому, туди Єгора з дружиною поселимо.

Брат одружився два роки тому — привіз дружину із сусіднього села. В їх родині ось-ось мало зʼявитися немовля, і всі вважали, що звільнити молодим дім — Юльчин обов’язок.

Але вона не хотіла повертатися в дім, який ненавиділа, і до людей, яких не могла пробачити.

— Егоїстка! — кричала через паркан мати.

Вони зустрілися випадково: Юля йшла з магазину, навантажена пакетами з борошном і цукром.

Як і багато хто в селі, працювала Юлька в корівнику, і в день зарплати завжди робила запаси. До магазину зазвичай ходила кілька разів: не могла одразу віднести багато.

— Давай машиною відвезу, — пропонував батько.

Але Юлька жодного разу не сіла в цю прокляту машину. І не збиралася.

Коли почула, як її наздоганяє машина, подумала, що батько. Але це був Митько — однокласник, якого вона вже роки зо три як не бачила.

— Сідай, підвезу, — сказав він.

Юлька похитала головою. Тоді Митько заглушив мотор, покинув машину, відібрав у неї пакет і мовчки пішов поруч.

Митько майже не змінився: яким був худий і лоповухий, таким і залишився.

— Чаєм напоїш? — запитав він.

Юлька підняла на нього очі.

— Чого тобі треба від мене?

— Ти мені подобаєшся, — не став юлити Митька.

— Та ми ж навіть не говорили з тобою жодного разу!

— Не говорили. Ти ж мене не помічала ніколи. А я в тебе з шостого класу закоханий був.

— Так це коли було.

— І що?

— Нічого.

Чаєм Митька вона поїти не стала. Але він не здавався: чатував її то з роботи, то з магазину, допомагав пакети віднести або просто поруч плівся й базікав.

Він нещодавно повернувся з-за кордону, де заробив на машину, дім з батьком будував.

Юлька спочатку злилася на нього за нав’язливість, а потім навіть звикла.

Вона боялася, що Митька буде руки розпускати — багато хто розпускав, особливо до того, як Юля заміж вийшла.

Вважали, раз вона «зіпсована», значить, можна. Але Дмитро був не такий. Юля бачила, як він дивиться на неї, не було в цьому погляді нічого братнього, але зайвого собі не дозволяв.

— Що тобі, недолугій цей приглянувся, чи що? — якось запитав батько.

— Та з чого б це раптом, — настовбурчилася Юлька.

— Ну й славно. А то я жениха тобі знайшов.

— Не треба мені ніякого жениха! — обурилася Юлька.

— Хто ж тебе питатиме!

Даремно вона думала, що це просто порожня балаканина: ось повернулася з роботи, а біля воріт її мати чекає.

— Ходімо, гості у нас!

— Які гості?

— Сама побачиш!

Гостем виявився Матвій Чуб із сусіднього села. На десять років старший, вдівець з двома дітьми.

Дружина його пропала за дуже дивних обставин. А потім її в лісі знайшли. Юлі не подобався погляд Матвія і його сальні жарти.

— Мені додому час, — поспіхом зібралася вона.

— Я тебе проведу! — викликався Матвій.

Як і очікувалося, поліз із поцілунками. Ледве вирвалася від нього Юлька.

— Ось значить як! — сказав Митя наступного дня, перегородивши їй дорогу. — Зі мною недоторканну вдаєш, а з цим, значить, одразу цілуватися?

— Ти звідки знаєш? — розлютилася Юлька.

— Прийшов учора до тебе, хотів на чай напроситися, нарешті. А ти з цим.

Юля бачила, як він стискає зуби і кулаки. Їй раптом стало смішно.

— Ну, ходімо на чай, раз приходив.

За чаєм Юлька все йому розповіла: як страшно (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) їй було на тому складі, як батько умовив забрати заяву за шматок заліза, як вона втекла до сусіда, аби не вдома.

— А тепер ось хоче спровадити мене нянькою до чужих дітей, щоб дім мій загарбати.

Митя слухав уважно, не перебивав. А після цих слів сказав:

— Виходь за мене. Тоді вони залишать тебе в спокої. Будеш своїх дітей няньчити, а не чужих.

Юлька відвернулася і промовила глухо:

— Не буде в мене дітей. Я ж тоді… Ну, це… Чекала дитину. Мати мене до лікаря відвезла. Анатолій коли хотів дітей, я їздила в консультацію. Сказали — сама винна, ось позбулася тоді…

Обличчя в Миті поблідло.

Юлька і раніше чула від нього про дітей. Та й який чоловік спадкоємців не хоче?

— Так що йди — непідходяща я тобі дружина.

Митя мовчки встав і пішов. А Юлька проплакала весь вечір.

Прокинулася вона від криків. І спочатку навіть не зрозуміла, що відбувається. Пахло гаром. Злякалася — пожежа! Вискочила в одній нічній сорочці на вулицю.

Біля батьківського дому палала машина.

Небо було ще темним, і яскраві сполохи вогню піднімалися до самих зірок. Люди метушилися, кричали, тягали воду.

Але ясно було — машину не врятувати. Аби на дім не перекинулося.

Митька бігав тут же, разом з усіма. І лише раз глянув на Юльку.

А вона все одразу зрозуміла. Як вона ненавиділа цю машину! І ось тепер немає її.

По обличчю текли сльози, але це були сльози щастя й визволення. Юлька сіла на ґанок, а коли машину загасили, Митька підійшов і сів поруч.

— Усиновимо! — твердо сказав він і обійняв її за талію.

Небо на сході почало рожевіти. Юлька пригорнулася до його плеча і сказала:

— Тільки давай до тебе переїдемо. Нехай забирають цей дім. Аби відчепилися вже від мене.

— Звичайно, переїдемо. Ти думаєш, ми з батьком для кого дім будуємо?

Він обійняв її, і Юлька зрозуміла: тепер вона більше не «зіпсована». Звичайна вона, така ж, як і всі.

Ця історія сповнена болю, але й надії.

Як ви думаєте, чи завжди можна позбутися такого тавра минулого і почати життя з чистого аркуша?