— Ти не потрібен своєму батькові, він не повернеться, – жорстко сказала бабуся.
П’ятирічний Олексій заплакав, Тетяна обійняла його і гнівно подивилася на матір:
— Навіщо бути такою жорстокою?
— Нехай звикає, що виросте безбатченком, і для вас ніякого дива не буде.
***
Інші діти засипають батьків нескінченними «чому», а Олексійка цікавило тільки одне запитання: «Де мій тато?»
Поки син був маленьким, Тетяна оминала це запитання, але нещодавно йому виповнилося п’ять, і він заявив, що вже дорослий і заслуговує на відповідь.
— Тато далеко і не прийде, – відповіла синові мама.
«Не казати ж йому правду, що тато безвідповідальний мерзотник і брехун», – подумала вона.
Хоча це було правдою. Тетяна зустрічалася з тим чоловіком кілька місяців, протягом яких той співав солов’єм і малював перед нею чудову картину їхнього майбутнього. Коли захист дав збій, а тест показав дві смужки, чоловік вдав, що шалено радий, а потім потихеньку зібрав речі і з’їхав з орендованої квартири. Більше Тетяна його не бачила, та й згадувала, тільки коли син вкотре цікавився батьком.
Із цим питанням Олексій підходив і до бабусі, але мати Тетяни злилася, вона досі не пробачила доньку за її дурість, а невдалого зятя, – за втечу. Коли онук укотре запитав, хто його тато, бабуся рявкнула:
— Дід Мороз, залишив подаруночок і пішов! Чекай тепер Нового року, коли він знову з’явиться!
— Мамо, не можна ж так! – з докором промовила Тетяна.
— Усе ж краще, ніж відмовчуватися, як ти. І не витріщай на мене свої очі, сама вляпалася в цю ситуацію!
— З мене досить! – розсердилася Тетяна. – Не хочу, щоб ти бризкала отрутою на мого сина. Я забороняю тобі приходити до нас або бачитися з Олексієм, поки ти не виправишся.
— Та що ти без мене будеш робити?! За дитиною треба доглядати, я це робила безкоштовно, а няню ти не потягнеш.
— Впораємося, – твердо відповіла Тетяна.
***
Скоро їй довелося визнати, що мати має рацію. Раніше Тетяна непогано отримувала завдяки понаднормовим, та й начальство заохочувало її, бачачи робоче завзяття. Тепер вона не могла затримуватися і працювала за нормою, що позначилося на ставленні до неї і доході.
Дивлячись на жалюгідні крихти, які вона отримала цього місяця, Тетяна подумала: «Що ж робити? Скоро Новий рік, а на це навіть стіл нормальний не накриєш, та й Олексійкові подарунки треба купити».
Вона вирішила трохи схитрувати:
— Синочку, ти знаєш, що населення планети збільшилося? Це означає, що зʼявилося багато діток, і Дідові Морозу важко кожному робити подарунок. Попроси в нього що-небудь недороге, щоб дідусеві було не важко.
— Мені Дід Мороз що хочеш подарує, раз він мій тато, – упевнено відповів Олексій.
Тетяна спочатку здивувалася, потім згадала, що сказала її мати.
— Бабуся не це мала на увазі, синку.
— Ні, це! – уперто заявив хлопчик. – Бабуся сказала, він прийде, значить, так і буде.
Тетяна знала свого сина і розуміла, що його не переконати, якщо напала впертість.
«Та й чи треба переконувати, нехай хоч він вірить у диво», – подумала вона. – «Хоча як боляче йому буде, коли тато не прийде… Напевно, у нас буде найсумніший Новий рік».
***
— Напевно, у мене буде найсумніший Новий рік, – тієї самої миті говорив Семен приятелеві на іншому кінці міста.
— З чого б це? Ти молодий, здоровий, у грощах не обмежений, гріх скаржитися.
— А ще я пережив це моторошне розлучення, абсолютно самотній і відзначатиму свято в порожній квартирі.
— Не хочеш відзначати сам? Так у мене є засіб від святкової нудьги! – пожвавився приятель. – Іди до мене працювати Дідом Морозом!
Семен знав, що в його друга агентство з організації свят, але пропозиція все одно здивувала.
— У тебе акторів мало? – запитав він.
— Акторам треба багато платити, а ти зі знижкою попрацюєш. Тобі ж нудно вдома, от і розважайся. Заодно добру справу зробиш, привітаєш діточок, а ніщо не може зрівнятися зі щасливою дитячою посмішкою, – пихато додав приятель.
Семен нічого не відповів, остання фраза його зачепила. Із дружиною він розійшовся саме через дітей, йому хотілося велику сім’ю, дружина ж обіцяла йому щонайменше трьох, але весь час тягнула, а потім зізналася:
— Мені діти взагалі огидні, не хочу я їх.
— Навіщо ж ти мене обманювала п’ять років? – здивувався Семен.
— Сподівалася, ти передумаєш, нам і без дітей добре, купуємо що хочемо, відпочивати їздимо.
«А я за все це плачу», – подумав Семен. Тільки тепер до нього дійшло, що дружині від нього були потрібні лише гроші на щасливе безтурботне життя і магазини з салонами.
І ось тепер він залишився один, із грошима, але без сім’ї.
«Може, справді попрацювати Дідом Морозом? Сам залишився без свята, але хоч подарую його іншим», – подумав Семен.
— Гаразд, записуй мене, – зважився він.
***
Наступні два тижні Семен курсував містом у костюмі, з бородою і мішком, вітав дітей та їхніх батьків.
«Ніколи ще мені так не раділи», – думав він.
З його появою обличчя дітей осявалися усмішками, хтось навіть намагався його обійняти. Раділи і батьки, деякі дивилися на Семена так само, як їхня дитина, з веселощами, очікуванням дива і свята. Навіть перехожі на вулиці посміхалися, побачивши його, вітали, а один хлопець попросив його взяти участь у пропозиції руки і серця.
Але що більше було веселощів і свята навколо Семена, то сумнішим той ставав. Він вітав дітей і йшов, двері за ним зачинялися, і він виходив на засніжену вулицю. Радість і щастя залишалися там, у квартирі разом із сім’ями, які готувалися до Нового року. Дивлячись на них, Семен почувався особливо самотнім.
***
Тридцять першого грудня в Тетяни був жахливий настрій. Без понаднормових зарплата вийшла меншою, ніж зазвичай, ще її оштрафували через запізнення на п’ять хвилин.
— Я в садок дитину відводила, – спробувала виправдатися вона.
— У мене дитина теж у садочку, але я не спізнююся, – відрізала начальниця.
«Тому що в неї дві бабусі та няня», – подумала Тетяна.
— Я після свят буду шукати нову роботу, зі зручним графіком, – пригрозила вона.
— Заради Бога, хто тебе візьме, з дитиною, – фиркнула начальниця.
Мати теж не додала оптимізму, вона зателефонувала з привітаннями, але в голосі її прозвучала єхидність. Тетяна зрозуміла невисловлене запитання: «Ну? Важко справлятися самотужки з нагуляною дитиною?»
На зло їй Тетяна вирішила влаштувати синові справжнє свято, накупила його улюблених ласощів, подарунків. Щоправда, не вистачило на великий конструктор, про який Олексійко просив, але хлопчик не засмутився:
— Я в тата попрошу, коли він прийде.
Це стало останньою краплею. Тетяна розуміла, що зриватися на дитині неправильно, але все ж прикрикнула:
— Досить говорити про це! Бабуся пожартувала, що твій тато Дід Мороз, ніхто до нас на свято не прийде!
Вона тут же пошкодувала про свою різкість, син образився і пішов на підвіконня виглядати тата. Як Тетяна не намагалася його звідти заманити, Олексій вперто відвертався і вдивлявся у вечірній морок.
Зрештою, Тетяна залишила сина в спокої і зайнялася салатами. Вона саме несла миску на стіл, коли син закричав:
— Он він іде!
Син пронісся повз неї, клацнув засувкою і кулею вилетів на сходи.
***
Тридцять перше грудня у Семена не склалося, в останню мить захворіла його напарниця, актриса-Снігуронька, і довелося вітати дітей поодинці. Ті засмучувалися, що Дідусь Мороз прийшов без внучки, а дехто з батьків висловив претензію.
В одному з будинків на Семена налетів нетверезий батько сімейства, який вирішив, що під бородою ховається залицяльник його дружини. В іншому Дід Мороз довго дзвонив у двері, доки сусідка, що визирнула, не повідомила, що сім’я поїхала відпочивати і повернеться за кілька днів.
«Могли б попередити, щоб я не тягнувся в таку далечінь», – розсердився Семен.
Ця адреса була останньою, та ще й на околиці міста. Семен уявив, як довго добиратиметься до дому, і зажурився. Остаточно настрій зіпсувався, коли машина відмовилася заводитися.
«Час від часу не легше, у автівці мені святкувати, чи що», – зневірився він.
Таксі до нього їхати відмовилося, тож Семен закинув у мішок потрібні речі й покрокував на зупинку автобуса. Не встиг він похмуро оцінити шанси зустріти громадський транспорт у новорічну ніч, як до нього донісся дитячий крик. Прямо по снігу через двір до нього біг маленький хлопчик.
«Та він без куртки і в капцях, сталося щось, чи що», – злякався Семен.
Він машинально підхопив на руки дитину, яка вчепилася в нього мавпою, і пробасив голосом Діда Мороза:
— Ти чому в такому вигляді розгулюєш?
— Олексійку! – пролунав крик від будинку.
Подвір’ям до них бігла жінка, теж у капцях на босу ногу і в одній сукні.
«Це що, новорічна забава, забіг босоніж?» – здивувався Семен.
— Мамо, він прийшов, він тут! – закричав хлопчик.
— Олексію, це просто дядько, відпусти його! Вибачте, будь ласка, давайте його сюди… Синку, та пусти ж людину, йому йти пора!
Семен злякався, що ця недолуга метушлива парочка зараз зовсім замерзне, тому гаркнув:
— Усі слухаємо Дідуся Мороза! Зараз же йдемо в тепло, а вже там розкажете, що це за новорічний крос.
***
Тетяні було соромно і ніяково перед незнайомцем у костюмі Діда Мороза.
— Ви не подумайте, я не погана мати, і ми не божевільні, просто Олексійко вас не за того прийняв, – винувато вимовила вона.
— Не вибачайтеся, у Новий рік таке буває, що ваш забіг по снігу – це дрібниці, – відповів чоловік уже нормальним голосом.
«Та він молодий зовсім, років тридцять», – подумала Тетяна. – «І очі красиві».
Подумала і сама зніяковіла, але зовсім ніяково стало, коли Олексій заявив:
— А ми тебе чекали, бабуся сказала, що ти прийдеш. Ми з мамою котлетки робили, я зробив маленькі спеціально для тебе! Ти любиш?
— Хто ж домашні котлети не любить, – пробасив чоловік і покосився на Тетяну.
«І справді, людина голодна, напевно, та ще й підіграв Олексійкові. Гріх не нагодувати», – подумала вона.
— То давайте швидше за стіл! – запросила вона.
***
Семен з цікавістю розглядав квартиру. Чисто, акуратно, але видно, що чоловічої руки не вистачає, змішувач розбовтався, двері поскрипують, та й розетку не завадило б закріпити.
«Ця Тетяна мати-одиначка або в розлученні», – вирішив він. – «Цікаво, чому розлучилися, жінка красива, а які котлети робить».
Святковий стіл він оцінив повною мірою, хоча довелося їсти, не знімаючи бороди, щоб не руйнувати казку. Та й хлопчик Олексій засипав його запитаннями, що вимагали негайної відповіді. Семен пояснив, що Снігуронька вже пішла додому, а олені є не тільки в Санти, просто в місті на них їздити незручно.
Викраявши хвилину, Тетяна шепнула йому:
— Спасибі, що підіграли синові. Вибачте, що ми вас затримуємо, напевно, близькі турбуються.
— Нічого, я один живу, розлучився недавно, – відповів Семен. – А ваш тато де?
Він зніяковів, подумавши, що його слова виглядають як натяк, але зрадів, коли Тетяна коротко відповіла:
— Далеко.
Після застілля Олексійко показав Семену свої іграшки. Той раптом згадав, що в нього залишився один подарунок для хлопчика, чия сім’я поїхала відпочивати.
«Потім куплю тому хлопчаку новий подарунок», – вирішив Семен і жестом фокусника дістав коробку з мішка. Розірвавши упаковку, Олексій радісно скрикнув:
— Конструктор! Дивись, мамо, я ж казав, що тато мені такий подарує!
Тетяна винувато глянула на Семена, а той шепнув:
— Для вас я подарунка не припас. Давайте хоч допоможу чимось, наприклад, розетку прикріплю. Несіть викрутку.
— Та не треба, що ж ви будете у свято трудитися?! – зніяковіла Тетяна. – Я вам теж нічого не подарувала.
— Таке застілля – саме по собі подарунок.
Разом із Олексієм Семен прикріпив розетку, підтягнув дверні петлі, зробив ще якийсь дрібний ремонт. Хлопчик активно допомагав і випитував, як і що. Семен зловив себе на думці: «Мабуть, так почуваються чоловіки, у яких є сини. Приємно когось вчити, передавати свій досвід, виховувати. Шкода, дружина мене такого позбавила. Хоча якби не вона, я б навряд чи познайомився з цією сім’єю».
До десятої вечора Олексійко почав клювати носом, хоча доводив, що може не спати аж до півночі.
— Хочу побачити справжній Новий рік, – сказав хлопчик уперто.
— Він уже настав, я ж Дід Мороз, коли скажу, тоді й Новий рік, – відповів Семен. – А зараз іди спати, слухайся маму.
Собі він викликав таксі, все ж вдалося знайти машину, готову довезти його до центру. Тетяна пішла його проводжати і на прощання сказала:
— Дякую, що подарували синові свято. Він уявив, що Дід Мороз – його тато. Добре, що хоча б у новорічну ніч ця казка стала реальністю.
— Дива не тільки в Новий рік бувають, – відповів Семен. – Не вважайте за нахабство, але що ви з Олексійком робите завтра? Чув, у міському парку чудова крижана гірка, пропоную піти і перевірити.
Слова зірвалися з губ самі, і він злякався, що Тетяна відмовиться, але та посміхнулася:
— Ми з радістю.
***
Семен приїхав до Тетяни та Олексія наступного дня, потім ще за день… За півроку вони перебралися в його квартиру, за місяць зіграли весілля, а потім Семен став Олексійкові батьком офіційно. За рік Тетяна подарувала йому ще й двійню, і квартира нарешті стала такою, якою він хотів її бачити, галасливою, сповненою тепла і родинного затишку.
— Вдало я тоді заблукав, – зауважив Семен, дивлячись, як старший син возиться з молодшими братами.
— А може, Олексій правий, і тебе привів до нашого порогу Дід Мороз? – лукаво запитала Тетяна.
— Якщо так, то ви двоє стали найкращим подарунком, адже сімейного щастя ніщо не замінить.
Пощастило мені.
