Батьки згадали про мене, коли їм знадобилися гроші та допомога. Історія про те, що батьки старшу сестру люблять більше, дуже нагадує мою. Але у моїй було зрозуміле таке ставлення з боку батьків. Троє дітей. Сестри старші на 10 та 11 років. Другий шлюб матері. Я перша дитина для батька та третя для неї. Мати мене народила для батька, а батько хотів сина. Підсумок досить сумний для всіх, крім мене.
Я народилася, живу, відчуваю, існую. Виховували у суворості, ображали за найменшу провину. Адже батько виховував мене як чоловіка, а мати дбала лише про зовнішній фасад уявного добробуту. Запитайте, мовляв, якщо лупили, значить було за що?
Наведу приклад. Мені 12 років. Я засиділася у подружки за ляльками, причому мати знала, де я. Але ж я прийшла на цілу годину пізніше! Вона тоді взяла шкіряний ремень і кричала на весь будинок, що я гуляюча. Я в тому віці взагалі не розуміла значення цього слова. Батько не займався вихованням нерідних дочок, а з мене створив мужика в спідниці.
Як ви вважаєте, як до мене ставилися сестри? Правильно, ніяк. Занадто велика різниця у віці, надто різне ставлення до сім’ї. Так, я єдина дитина у сім’ї з вищою освітою, але це не заслуга батьків. Це протест проти фрази матері, що я тупа. Особисте життя спочатку не складалося. Мені було важко довіряти комусь. Та й за характером я скоріше здобувач, що дратувало всіх сильних чоловіків.
А будувати життя з кимось слабшим за мене, я не вважала за потрібне. Зараз мені 40 років із хвостиком. Заміжня трохи більше 10 років, є двоє близнюків. І я вдячна, що саме близнюків, то я всю любов поділяю порівну. Що ж моя колишня родина?
Батько пішов від матері, як тільки мені виповнилося 18 років. Поки навчалася, мені не виділили ні копійки, ні на їжу, ні на проїзд. Від слова зовсім. Аргументували так: «ти доросла справляйся сама, а допомагати треба старшій, там онук народився».
Підробляла, робила курсові та розрахунки, отримувала стипендію. Загалом сама. Після відходу від матері батько випарувався з мого життя. Кілька разів намагалася налагодити стосунки з матір’ю. Був, знаєте, такий комплекс недолюбленості. Але після кількох хворобливих ситуацій усвідомила, що крім ролі банкомату мені нічого не запропонують, і самоусунулася з їхнього життя.
Пройшло багато років, батько з’явився, здоров’я підкачало. На той момент я вже була заміжня, з квартирою, хорошим доходом, як кажуть повна чаша. Захотів жити разом зі мною та чоловіком. Відправила жити до мами, зі словами: «там ваш спільний дім, а тут вашого нічого немає». Не пішов, та й хто б пішов на його місці?
Рік тому, мамі стало дуже погано зі здоров’ям, і вони на сімейній раді (мама та сестри) вирішили, що відтепер мати повинна жити зі мною. А що? Я молодша за всіх, заробляю найбільше, чоловік знову ж таки є, теж добре заробляє, живемо в столиці. А те, що мати моїм існуванням поцікавилася лише два роки тому, саме після переїзду до столиці, це нормально.
Мій варіант – я плачу за будинок для людей похилого віку, і вона живе там. Або ми продаємо її трикімнатну квартиру в її місті, і купуємо однокімнатну квартиру в столиці, при необхідності скидаючись усі разом. Вони не підтримали. Бо квартира потрібна старшому онукові, йому жити ніде.
А про будинок для людей похилого віку ніхто слухати не захотів. Підсумок я живу з чоловіком та дітьми. Вони з мамою. Батько сам десь. І знаєте, що? Я абсолютно не відчуваю докорів совісті. Вони для мене чужі люди. Люди, які відвернулися від мене в момент, коли була потрібна допомога, і згадали про мене, коли їм знадобилися гроші та допомога. Як кажуть, не плюйте в колодязь.
